«Дорогоцінний спадок, коштовніший за будь-який перстень». Відгук на книгу Івана Корсака про Ганну Барвінок
«Єдина людина, що до кінця в нього вірить – його дружина, Сашенька його».
Ця книжка — про життя Олександри Білозерської, дружини Пантелеймона Куліша, яка публікувалася під псевдонімом Ганни Барвінок.
І якщо зі шкільної програми я ще пригадую «Чорну раду», то про її творчість чую вперше.
На сторінках роману оживають імена, які на уроках літератури подавалися виключно із епітетами «великий», «видатний» і «класик української літератури». Оживають, щоби постати в новому світлі.
Тарас Шевченко гулятиме боярином на весіллі Куліша і співатиме з його молодою дружиною у два голоси народних пісень.
Марко Вовчок стане розлучницею, з якою Куліш пакуватиме валізи для виїзду за кордон.
Іван Франко нещадно критикуватиме... стоп, без спойлерів.
Детальну історичну реконструкцію, що базується на фактах біографії і листуванні, автор ювелірно доповнює художніми роздумами головної героїні Олександри.
Для мене було цінним почути саме жіночий голос, жіночу історію, і я тішуся, що Олександрі в книзі вдалося виговоритися. І здебільшого вона оповідає про свого чоловіка, бо її біографія тісно переплелася з його.
Під час читання хотілося не тільки послухати героїв, а й висловитися самій, вставити у розмову свої «5 копійок».
От пробігаю очима лист Куліша до дружини: «Я весь день прогуляв... сонце сідало, немов у раю, у воді дерево грало, наче шовки...», а сама питаюся: «А чи був час на прогулянки в твоєї дружини, яку ти залишив господарювати?». Бо хто ж, як не вона, попіклується про хліб насущний і про кошти на друк твоїх творів?
Яка мова роману! Порівняння настільки смачні, що їх таки можна намазувати на хліб!
«киснути, як солоний огірок, йому за натурою не випадало»
«голова гуділа втомленим комином у завірюху зимову»
«до всього людина звикає, мов до одежини з чужого плеча»
А цитати! «Человек, перегоревший в огне страстей, и притом человек честньій» – самовизначення Куліша.
До цього я читала книжку про феміністок, де ставили риторичне питання: «Скільки ж культурного спадку людство недоотримало через те, що жінкам не надавали рівні з чоловіками можливості?».
Та чи був вибір у Олександри між клопотанням довкола генія і власною самореалізацією? Адже доля нагородила/скарала (потрібне підкреслити) її коханням до нього.
Піду почитаю оповідання Ганни Барвінок. Може, їх не так багато, як хотілося б, та все ж це дорогоцінний спадок, коштовніший за будь-який перстень.