Цвяхи в кришку старого карлика

28 Квітня 2022, 15:38
Іван Мирка і ру$кий танк БЛОГ 3637
Іван Мирка і ру$кий танк

Щоранку, вже понад два місяці, тільки прокинуся, протру очі,  одразу беру до рук мобілку. 

Після останнього авіаудару по Луцьку я сплю не реагуючи на сирени. Тож зазираю в новини, а вдруг кляті ру$кі зникли з цього світу. 

Переглядаю статистику, проклинаю русню, радію кожному вбитому окупанту. Тоді заходжу у фейсбук, на хвилиночку в стрічці зупиняюсь на повідомленнях про похорони українських воїнів і йду робити каву. Я не розрізняю людей, чи вони за Порошенка, чи за Зеленського, чи білі вони, чи фіолетові. 

Люди для мене поділилися на друзів і п***в.

Мій бізнес «в жопі». Держструктури не платять кошти за виконані  ще до війни роботи, попри заклики Президента оживити бізнес нічого не оживляється, крім податкової, що дзвонить ЩОДНЯ, щоб сплатили податок на прибуток. Я вже думаю може то був фейк. В мене купа боргів перед постачальниками. 

Я забив на свою збірку віршів, яка майже готова, і я дістав кошти з 40-го дня народження, на ту збірку, і купив ружбайку. І якби не рідня, дружній колектив і волонтерка, не нічні чергування з офігенською нашою волинською поліцією, то певно вже б зійшов з розуму.

Все почалось з того, що мої друзі вирішили воювати. Хто як вміє. І я завжди знаю, що їм треба. Я не олігарх, але маю друзів на мільйон. Але вони б ніколи не взнали, якби я не почав писати в соцмережах. І якщо якісь чмошнікі пишуть мені, що я піарюсь, я посилаю їх найух за кораблем.

Хочеться написати, що до мене чи там в наш HUBсолідарності понеслись тисячі дзвінків з усіх сторін, але ні. Не тисячі, не сотні. Але ми робимо свій внесок, ми забиваємо цвях за цвяхом в кришку старого карлика. І сьогодні згадаю саме Данію, про данський народ, про однокласників, про справжніх друзів.

Ми прокидаємся і лягаємо спати разом попри різницю в часі. Нещодавно я анонсував про нашу місію по допомозі звільненим з окупації та самим спекотним місцям в Україні. І МИ ЦЕ ЗРОБИЛИ!

Найбільше вразила поїздка до Києва, важко було стримати сльози, комок в горлі не давав говорити, зіниці очей завмирали від подиву. Досі не вилазить з голови кілька людських історій. І все. Все. Дякую Вам, мої любі Юля Ігнатюк, Бйорн Бансен і Андреас Фосс.

Чернігівська, Донецька, Київська, Миколаївська, Харківська і рідна Волинська – це ті місця, де мої друзі, мої брати віддають себе в жертву перемозі, це ті місця, яким стало легше, стало тепліше, стало світліше завдяки допомозі справді братнього данського народу. Їжа, одяг, турнікети, електрогенератори, лампи на фотоелементах, палета консерв, каністри і купа-купа всього-всього.

І коли ми вже прощались Бйорн Бансен анонсував нову партію допомоги. Наші друзі, а саме Андреас Фосс, зробили коротенький фільм про Україну, щоб розказати про ті жахіття, що принесла нам ру$ня і про тих незламних українців, що не полишають свою Україну. Вже сьогодні їх мета – розказати данському народу правду і долучити їх до коаліції за визволення України.

Слава Україні – Слава Данії!

П.С. Усіх фоток не можна показувати, але парочку ловіть.

 

Коментар
17/05/2022 Вівторок
17.05.2022