Інвестиційний клімат країни в 2025 році

Не буду ходити навкруги та скажу прямо, на моє глибоке переконання 2025 рік точно не може бути роком для якихось серйозних іноземних інвестицій. Скоріш і в цьому році більше трансформацій буде відбуватись на внутрішньому ринку з вітчизняними інвесторами. Поясню чому.

По-перше. Війна ще не закінчилась та чи закінчиться – не відомо. Тож тоді, коли у 2022–2023 роках іноземні інвестори дивились на Україну, як на країну з ризиковими, але доволі вигідними інвестиціями, бо абсолютно вся нерухомість, виробництва, житло знаходились на дні своєї вартості, то зараз інвестори бачать, що війна затягнулась на тривалий час, кінця їй не видно, а відтак отримати швидке зростання цінності інвестицій вже малоймовірно.

Але ці ж обставини призводять до того, що йде внутрішня боротьба за виживання вітчизняного бізнесу, за результатами якої залишаються тільки найсильніші. Тут грає роль і наполегливість, і гнучкість, і везіння не в останню роль.

По-друге. Інвестиції – це завжди «гра в довгу». Тож будуючи чи купуючи виробництво, інвестор завжди розраховує на якийсь час, протягом якого такий грошовий вклад окупиться та почне приносити прибутки. Нерідко це роки й десятиріччя. Але давайте будемо відвертими, хто буде працювати на підприємствах через 5 – 10 років?

Частина чоловіків або вбита, або виїхала за кордон, або ховається від мобілізації, або мобілізована; молоді люди також налаштовані на виїзд за кордон при першій можливості; чисельність населення при грубих підрахунках скоротилась на вісім мільйонів та продовжує скорочуватись. Тож чи можна розраховувати в такій обстановці на те, що через п’ять років ваше новеньке виробництво не настигне кадрова криза, що змусить закриватись? Відповідь, як на мене, очевидна.

По-третє. Податкова політика держави.

Ми зараз бачимо, що міжнародні інвестори якось не стоять в чергах на кордоні, щоб щось купити чи збудувати в Україні. Затихлі і внутрішні, заморозивши розвиток та зростання (за невеличким виключенням). Не остання причина в податковій політиці держави, яка замість того, щоб робити з країни «податковий рай та солоденьку цукерочку», «закручує гайки», збільшує податки та посилює контроль (податкові перевірки, фінансовий контроль, кримінальні справи).

Ну от уявіть що ви інвестор і вирішили розглянути Україну як державу, в яку хочете вкласти кошти. Тож ви почали розрахунки рентабельності вашого проєкту, в яких треба прорахувати які витрати вас чекають в майбутні скажімо років 10. Звісно, що для розуміння динаміки ви берете минуле десятиріччя і бачте чотири форс-мажорні обставини, хитку банківську систему, нестабільність політичної системи та системи управління держави, а також те, що «податкові реформи» максимально неочікувані та завжди негативні для підприємців. Тож ризики реалізації вашого бізнес-плану на стільки великі, що за проєкт краще взагалі не братись.

А от внутрішньому інвестору все одно діватись нікуди. Тож вони або намагаються підлаштовуватись під обставини, або заморожують розвиток та початок нових проєктів, або ще гірше, не витримують та релокують бізнес за кордон.

По-четверте. Уявімо, що війна все ж таки закінчиться. Але після цього почнеться перехідний період, що затягнеться на декілька місяців.

Він охоплюватиме поступову демобілізацію, послаблення правових обмежень, відкриття кордонів. Потім почнуться передвиборчі перегони та вибори. Ще мінімум місяців 10 – 12 країні буде не до «нормального» та стабільного існування, і тим більше не до ліберальних реформ, а це завжди робить непередбачуваними наступні роки.

Як бачте, не все так гарно, як хотілося б, але і не так погано, як здається. Ми досі стоїмо на роздоріжжі, де обставини можуть розвиватись по різному. В Україні взагалі ніколи, нічого не йшло по плану, тож гадаю, що цей 2025 рік може стати як поганим роком для інвестора, так і роком початку зростання.