Бізнесмен дня: будівельник Руслан Вайман
Генеральний директор будівельної компанії «Луцький домобудівельний комбінат» Руслан Вайман 2 січня святкує День народження. Сьогодні йому виповнюється 66 років.
Бізнес.Район щиро вітає іменитого будівельника з особистим святом і відкриває нову рубрику «Бізнесмен дня», у якій будемо розповідати про відомих підприємців Волині у їх день народження.
Руслан Вайман очолив ПрАТ «ЛДБК» у 1998 році, коли завод великопанельного будування був рекстурктуризований. До того він пропрацював на підприємстві 30 років. Зараз компанія «ЛДБК» є однією з найавторитетніших на місцевому ринку нерухомості.
Про професію. Чесно кажучи, я більше нічого не вмію робити. Насправді, мені завжди надзвичайно подобалось будувати. Це дуже важливо, адже ми створюємо житло для людей, а відповідно – розбудовуємо країну.
Про галузь. Якщо країна не будується – вона не живе.
Про компанію. На базі заводу панельного будування з командою людей, які працюють там ще з радянських часів, ми створили «Луцький домобудівельний комбінат», аби будувати житло з керамічної цегли. Це не просто наша команда, це наша сім’я.
Про бізнес. У будівельному бізнесі я завжди був прихильником двох речей – це державна програма «Доступне житло» і доступна іпотека. І цими питаннями ми займаємося вже багато років.
Бізнес передбачає,що він має бути прибутковим. Інакше бізнес захлинеться і люди не отримають квартир. Але, скажімо, керівництво ЛДБК (не тільки директор) не було у відпустці багато років. Я ніколи не відпочивав за кордоном, у мене ніколи не було якогось там джипа, охорони чи ще чогось.
Про житло. У нас багато застарілих будинків, так званих хрущовок. З цим потрібно щось робити. Крім цього, все, що ми будували до 91-го року (я маю на увазі й об’єкти соціальної сфери), морально застаріле і є не утепленим – відповідно, споживає багато енергоносіїв. Мільйони метрів квадратних українських споруд потребують реконструкції. Усе, що ми побудували за часи Союзу, холодніше у 3-5 разів від європейських норм. Щоб це все утеплити, потрібно десятки років. У нас ветхого житла багато. Людей, які там проживають, потрібно кудись переселяти. За це держава має подбати.
Про філософію. Я людина напіввійськова і мислю так: коли стріляють – треба десять хвилин посидіти в окопі і почекати поки снаряд пролетить.
Про сина. В Андрія просто не було шансів стати кимось іншим, крім будівельника. Змалку він бачив мою роботу, знав і те, як залізобетонні конструкції виготовляються, і як будинок будується – від котловану і до здачі під ключ.
Матеріал підготовлений на основі інтерв'ю для видань Волинь24, Перший, Волинські новини, Волинська правда
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром