Бізнесмен дня: експортер Олег Борбелюк

03 Березня 2019, 12:11
Олег Борбелюк 2397
Олег Борбелюк

Олег Борбелюк, засновник і генеральний директор меблевої фабрики «Гербор-Холдинг», що експортує продукцію у 28 країн  світу, 3 березня святкує день народження. Йому виповнюєтсья 53 роки. 

Віднедавна цей бізнесмен, окрім меблів, почав виробляти ще й власну інформаційну програму – «В десятку», де розповідає про друзів і заслужених людей Волині.

Бізнес.Район приєднується до вітань на адресу іменинника і публікує цитати  з висловлювань Олега Борбелюка  з його   нечастих виступів у ЗМІ, зокрема – з недавнього інтерв’ю журналістці Світлані Федонюк. Попри те, що бізнесмен тричі обирався депутатом Волинської облради і двічі ставав обранцем містян Володимира-Волинського, він веде не надто публічний спосіб життя.

Про бізнес. Якщо одні ринки закриваються, то інші неодмінно відкриються. У світі є багато можливостей і шляхів розвитку як особистості, так і підприємництва. Є багато успішних людей, у яких варто переймати досвід. Кожен з нас може стати професором свого життя, якщо буде добре, професійно виконувати свою роботу. Якою б скромною чи престижною вона не була.  Завжди кажу це своїм донькам, бо маю власний приклад.

Як виникла ідея виробляти не лише меблі, а й телепрограму. Усе почалось з кролика, із жартівливого новорічного вітання.. Я взяв живого кролика, посадив на стіл і записав відеопобажання. Це викликало приємний резонанс серед друзів на Волині і за кордоном. Захотілось зробити щось серйозніше, краще. Ми з дружиною Наталкою та молодшою донькою Боженою заколядували на камеру. Усе життя мені хочеться робити щось нове і щораз краще, а людський вік недовгий. Хочеться не проїсти життя! Мені завжди везло на людей та ідеї. Люблю вчитись у мудрих. Цей процес безкінечний, до самої смерті…

Про «коріння» лідерства і захоплень. Я народився у сім’ї виховательки дитячого садка та наладчика обладнання. Із раннього дитинства мама «навантажувала» мене знаннями. Те, що діти у садочку вчили у п’ять років, я вже мусив знати у три...  Вихователі  залучали  мене до участі в усіх ранках і концертах. Велика шана таким педагогам, адже вони уміли в кожній дитині побачити іскорки таланту, розвинути його. У нас у групі, до прикладу, проводились заняття, під час яких кожен грав на якомусь музичному інструменті. Пригадую, ми  вчили народну мелодію на цимбалах… З того часу люблю співати, сцену… Пам’ятаю себе саме з трирічного віку, їду з дідом на возі і декламую йому «Бородіно».  Мій дід Михайло мав прізвище Писарчук. Розумієте, у давнину прізвища давали за щось…

Чому  став не артистом, а бізнесменом. Під час навчання у Луцькому  педінституті, на кафедрі військової підготовки,  наша команда стала чемпіоном СРСР у конкурсі студентських мініатюр – СТЕМ. Тоді, в Дніпропетровську, москвичі посіли друге місце, а ленінградці – третє. Мене відзначили за  виконання яскравих сценічних образів, запросили стати солістом рок-групи, ведучим на телебаченні. Відмовився, бо хотів повернутись додому, у Володимир-Волинський, і розпочати щось своє… Життя тоді було веселим, але бідним. Нас з братом виховувала одна мама. Радянський Союз розвалився…  Пам’ятаю, коли мене запросили продовжити навчання, то стипендія аспіранта була 120, а вживаний візочок для моєї новонародженої донечки коштував 180… Саме тому я відмовився вступати в аспірантуру. Треба було дбати про родину, заробляти гроші. Так я став бізнесменом, не з великого бажання, а через обставини. Думаю, що 90 відсотків людей в Україні працюють не там, куди прагне їх душа…

Про біль душі. Мене не хвилює слава, а, перш за все, цікавлять людські стосунки.  Життя – не проста річ, варто вчились у мудрих та уміли жити гарно у гарному місті, в гарній Україні. Мені болить душа за Україну, колись це була чи не п’ята економіка світу. А сьогодні в Монголії, куди ми продаємо меблі, середня зарплата 500 доларів США, а в Україні лише 150-200…

Більше читайте: «Хочеться не проїсти життя!», або Чому власник відомої компанії взявся знімати телешоу

Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024