«Потрібно сіяти різні культури», – фермер із Старовижівщини, який обробляє 20 гектарів землі

04 Травня 2020, 15:04

1626

Сергій Олещук

Як і в більшості сіл, у Журавлиному знайти роботу дуже складно. Більшість молодих людей, які мають здоров’я і сили, виїжджають на заробітки за кордон.

Зважаючи на близькість до Ковеля (через Красну Волю та Городище якихось 20 кілометрів), чимало журавлинців працевлаштувались у місті залізничників.

Сергій Олещук один із тих небагатьох, які не належать ні до однієї, ні до іншої категорії. Цей 40-річний чоловік вирішив присвятити життя сільському господарству і годувати свою чималеньку сім’ю, у якій виховується аж семеро дітей, із землі.

«На заробітки я також трохи їздив. Але це було недовго, одразу, коли одружився. А так із самого малечку труджусь у полі. Мій батько працював трактористом у місцевому колгоспі. Я постійно був із ним, а вже із п’ятнадцяти років сам почав їздити трактором», – каже Сергій.

Подальший шлях після закінчення школи він обрав досить прогнозовано – поступив у Ковельський машинобудівний технікум, де опанував спеціальність механіка тракторів та сільськогосподарських машин. Як і раніше, допомагав у роботі батькові, потім став працювати завідувачем майстерні у журавлинівському ТзОВ, а коли тато захворів, пересів на його трактор.

«Наше товариство почало розвалюватись, отож ми дедалі більше стали переконуватись, що нам самим доведеться давати собі раду. Без власної техніки особливо не погосподарюєш. Через це за борги по заробітній платі та частково доплату готівковими коштами тато попросив, щоб у колишньому колгоспі йому віддали гусеничний трактор. Він нам не дуже згодився. Тому невдовзі ми його продали, а натомість придбали колісний МТЗ-50. Для запланованого обсягу робіт двигун останнього виявився заслабким, тож ще через трохи у нас з’явився МТЗ-80», – пригадує чоловік.

А три роки тому замість нього Сергій Олещук купив МТЗ-82. За період, коли працював з технікою, навчився добре її ремонтувати. Отож фермера не злякало те, що цей трактор ледь доїхав до нього додому, а далі його довелось повністю реставрувати.

У господарстві фермера торік з’явився також комбайн «Джон Дір». Хоч йому вже майже три з половиною десятки літ, але справного механізатора це не лякає, бо ще донедавна він працював на «Массеї Фергюсоні» аж із 1965 року. Комбайн незамінний помічник у його господарстві, адже він зробив ставку на вирощування зернових.

«Сію їх на своєму паї, татовому, а також успадкованому дружиною від родичів. Кожному із журавлинців вділили десь по 4,2 гектара. Щоправда, сюди у нас входять також сінокоси та пасовища, тож орної землі – десь по близько 2 гектарів. Крім того, орендую землю у сільської ради та у двох вихідців із нашого села – загалом до 20 гектарів. Вирощую пшеницю, ячмінь, овес, сою. Картоплю лише для себе – це 40 соток», – , – зазначає сільгоспвиробник.

« Навіть при тому, що журавлинські землі вважаються одними із найродючіших у нашому районі, скрізь треба проводити сівозміну. А взагалі сільське господарство – справа досить ризикована. У нас немає якоїсь стабільності ні з чим. Важко щось передбачити наперед, бо то рік видасться неврожайним, то погода підведе, то збуту чи ціни на продукцію не буде. Я посіяв сою, а восени пішли дощі, ніяк не вдавалось її зібрати. У 2018-му встановилась хороша закупівельна ціна на ячмінь – по 4,50 за кілограм, а торік його не можна було продати. Так що братись за щось одне не варто. Потрібно сіяти різні культури», – зауважує Сергій Олещук.

Та все ж таки цьогоріч фермер вирішив посіяти більше сої. На Поліссі, на відміну від інших регіонів, вона хоч ще не дуже поширена культура, але також дає досить непоганий врожай. Закупівельна ціна на неї тримається у межах 7,5-8 тисяч гривень за тонну. Врожайність на наших землях може досягати 2-2,5 тонни з гектара.

Як зазначає Сергій Олещук, торік у нього вийшло з 4 гектарів в середньому по 1,6 тонні. Нинішньої весни площу під неї він збільшив до 10 гектарів. Як і усі сільгоспвиробники, з тривогою говорить про вкрай посушливі погодні умови. Тому кожний день розпочинає з надією, що Бог зішле на землю достатньо вологи.

Вирушаючи у поле, часто бере поради у батька, а ще розраховує на підтримку своєї сім’ї. До речі, у ній вже зростає ціла хліборобська династія, бо старший син Роман також пішов слідами діда та тата, нині закінчує 3 курс Ковельського промислово-економічного коледжу і вже й сам пробує реалізуватися у сільському господарстві.