«Це нормально для корпорацій, але не для майстерні»: чому крафтові виробники косметики просять переглянути європейський техрегламент
5923 
Майже 90% українських крафтових виробників косметики були готові згорнути бізнес уже 3 серпня. Буквально за декілька днів до дедлайну Кабмін переніс дату застосування технічного регламенту на рік – до 31 липня 2027 року.
Регламент вимагає від кожного виробника косметики – від міжнародних брендів до майстрині мила на кухні – проходити лабораторні випробування, готувати паспорт безпечності продукту та переобладнати виробництво відповідно до європейських стандартів GMP.
Відстрочка дає виробникам додатковий час на адаптацію до нових європейських вимог. Однак чи розв'язує це глобальну проблему – спробувала розібратися журналістка видання Бізнес.Район.
Читайте також:
«Європа не встигає»: як на Волині створять виробництво «зеленого» водню за 2 мільярди євро«Довіряють не лише продукту, а й майстру»
Однією з вимог оновленого технічного регламенту, затвердженого постановою КМУ № 65, є те, що «людина, яка здійснює контроль виробництва, не може виготовляти продукцію».
«От після цього вже можна не фарбувати стіни та не вкладати кошти в ремонт чи обладнання. Бо якщо я сама виробляю продукцію, контролюю процес і підписую документи, а отже вже не відповідаю вимогам. Тобто ці вимоги повністю відірвані від реального життя», – наголошує Марина Власенко, власниця бренду натурального мила Savonnierka.
Вперше Марина побачила мило ручної роботи понад 20 років тому в Криму. Коли жінка відпочивала в Ялті, то скуповувала його за шалені гроші, бо нічого подібного тоді більше ніде в Україні не було.
Однак жінка ніколи не ставила собі за мету займатися миловарінням. Усе змінилося після народження дитини. Спочатку вона навіть думала повернутися до роботи у фінансовій сфері, але родина почала будувати будинок і переїхала за місто. Пріоритети змінилися, і саме тоді згадала про мило.
«Я поміняла 500 доларів, накупила всього необхідного і почала вчитися. Як і багато хто, спочатку спробувала варити мило з мильної основи, але в цьому не було тієї магії, як в тому, коли мило народжується з зовсім інших компонентів», – каже майстриня.
На той момент в українському сегменті інтернету майже не було потрібної інформації. Тому більшість знань вона отримувала з англомовних сайтів та блогів.
За словами підприємиці, на кухні пробувала працювати не довго, бо мала власне приміщення, яке поступово модернізувала під потреби.
Марина зізнається, що, як і багато приватних підприємців, не завжди все встигає. Адже її заробіток напряму залежить від власної роботи: скільки працює – стільки й заробляє.
На виробництві вони працюють удвох. Помічниця Софія відповідає за сайт, соцмережі, пакування та відправлення замовлень. Марина ж займається головним – виготовленням продукції та залишається єдиною виробницею.
«Саме це цінують наші покупці, тому що вони уже понад 10 років спостерігають за мною в соцмережах і знають: якщо бачать ці руки, то саме ними все й зроблено. До цього більше ніхто не торкається. Це, мабуть, і є тією особливістю крафтового виробництва, коли довіряють не лише самому продукту, а й майстру, який його створює», – пояснює підприємиця.
Марина постійно експериментує зі складом продукції. Найбільше у своїх виробах вона цінує унікальні компоненти, які додає до мила. Серед незвичних інгредієнтів – справжній шовк із коконів, а також шкіра змії, що містить природний кератин. Під дією лугу він розщеплюється на білки, які використовують у виробництві.
Окремо майстриня працює з натуральною сировиною. Нещодавно освоїла виробництво косметики з комбучі, а замість готового гелю алое вера вона використовує свіже листя, з якого самостійно видобуває гель і додає його до мила. Каже, навіть почала вирощувати алое власноруч.
Але, найімовірніше, від цього доведеться відмовитися. Бо коли вступить в дію новий технічний регламент, то виробники не зможуть так вільно експериментувати.
«Ми не маємо впливу на формування правил»
Регламент має на меті зрівняти правила гри для транснаціональних косметичних гігантів і майстрині, яка варить мило у власній майстерні. Ухвалений ще у 2021 році, він має гармонізувати українську косметичну галузь із європейськими стандартами: замість паперової тяганини на вході – просте повідомлення на порталі про вихід продукту на ринок, зате контроль після цього стає жорстким і постійним.
«У 2024-2025 роках ми ще не дуже активно цим займалися. Я вірила, що нас почують. Ми дуже обережно зверталися до наших можновладців, але, на жаль, ніхто нікого не почув. У нас немає жодної спілки. І це теж одна з проблем, бо ми взагалі не маємо жодного впливу на формування правил, яких повинні дотримуватися», – пояснює підприємиця.
Наразі асоціації, які представляють косметичну галузь, мають певний вплив на ринок. Є Асоціація косметологів і парфумерів та ще кілька галузевих асоціацій, але вони не приймають ФОПів до свого складу. Тоді як крафтярі працюють переважно як ФОПи. Теоретично можна змінити форму діяльності й вступити, але це економічно невигідно.
«Ми нашою спільнотою однодумців надсилали електронні листи компаніям із запитом: «Ми – невелике крафтове виробництво, виготовляємо мило. Будь ласка, прорахуйте для нас вартість і поясніть, що для цього потрібно». Але відповідей немає. Вони просто не хочуть із нами працювати», – каже Марина.
За словами адвокатки та керівниці ЮК Prima Leader Group Діни Дрижакової, щоб і надалі законно продавати продукцію після набуття чинності регламенту, крафтовим виробникам варто заздалегідь підготуватися.
Насамперед потрібно перевірити склад продукції та відповідність інгредієнтів вимогам регламенту, зібрати документи на сировину від постачальників, оцінити умови виробництва та привести їх до вимог GMP.
Також виробникам потрібно визначити відповідальну особу та знайти спеціаліста, який підготує звіт про безпечність косметичного продукту.
Однак Марина наголошує, що не розуміє, чому мило взагалі прирівняли до виробництва косметики.
«У косметиці це зрозуміло: якщо туди потрапляє якась бактерія, продукт може почати псуватися, пліснявіти, змінюватися. Саме тому використовують консерванти. Але якщо людина хоча б на хвилину задумається, як виготовляється мило, то зрозуміє, що це високолужне середовище. Вищого рівня лужності, ніж під час виробництва мила, практично не буває. pH – близько 12. За таких умов не виживають мікроорганізми», – пояснює майстриня.
Діна Дрижакова каже, що підготовка одного косметичного продукту до нових вимог може зайняти від одного до трьох місяців. Час потрібен на лабораторні перевірки (дослідження мікробіології, стабільності та взаємодії з упаковкою), а також на підготовку звіту про безпечність продукту.
У середньому виробнику варто розраховувати на витрати від 12 до 30 тисяч гривень за один продукт. Сюди входять лабораторні дослідження та оформлення необхідної документації. Точна сума буде залежати від складу продукції та складності рецептури.
«Це нормально для корпорацій, але не для майстерні»
Марина каже, що навіть якщо знайде ці гроші, це все одно не розв'яже проблему.
«Головна цінність крафтового виробництва – це унікальність. Сьогодні я можу зробити мило з конопляною олією, завтра – з алое, післязавтра – зі шпинатом чи на основі гарбузового соку. Свобода експериментувати фактично зникне. Так, для мила потрібні не всі види випробувань. Але навіть якщо в мене залишиться лише 10 сортів, я не виживу. Це нормально для великої корпорації, які беруть обсягами», – пояснює жінка.
За словами Власенко, багато невеликих українських косметичних виробників раніше працювали цілком легально: мали необхідні сертифікати, документацію та спеціально облаштовані виробничі приміщення.
Однак після запровадження нових вимог навіть такі підготовлені виробництва можуть не відповідати оновленим стандартам. Також, наприклад, у вимогах прописано, як саме має циркулювати повітря – не справа наліво, а зліва направо.
Марина наголошує, що саме держава мала б опрацювати ці механізми, врахувати специфіку крафтового виробництва й запропонувати зрозумілі варіанти, як це все має працювати.
«Якщо все працюватиме саме в тому вигляді й на тих умовах, які зараз передбачені, то це фактично означатиме кінець. Чесно кажучи, я навіть достеменно не знаю, хто саме буде органом контролю. Зрозуміло, що це МОЗ, але чи будуть якісь окремі комісії, як саме вони проводитимуть перевірки, на підставі чого ухвалюватимуть рішення – цього ніде чітко не прописано. Є лише інформація про штрафи. Але навіть із ними багато незрозумілого», – каже крафтярка.
Адвокатка пояснює, що після 31 липня 2027 року продаж продукції, яка не відповідає вимогам, може призвести до заборони її реалізації, вилучення з обігу та штрафів. Зокрема, за випуск невідповідної продукції передбачені штрафи від 51 до 102 тисяч гривень, а за відсутність необхідної документації чи нотифікації – від 17 до 85 тисяч гривень.
Підприємиця каже, що близько 90% крафтярів готові здатися і піти з ринку. Лише якась невелика частина шукатиме способи працювати далі. Саме мами в декреті, для яких це хоча б якесь мінімальне джерело доходу, – найімовірніше, й надалі робитимуть це вдома, на кухні, продаватимуть свої вироби кумі, сестрі, подружці.
«Чи справді хтось витрачатиме час і ресурси на те, щоб переслідувати людину за такий продаж? Я в цьому дуже сильно сумніваюся. Але по факту держава втратить тих умовних 90% людей, які сьогодні працюють легально й платять податки», – пояснює майстриня.
За словами Марини, сьогодні робота крафт-майстрів – це можливість втримати власну справу під час війни, і спосіб допомагати країні наближати перемогу. Вона зазначає, що крафтові виробники сплачують податки та регулярно донатять на потреби армії.
Її майстерня від початку повномасштабного вторгнення щомісяця безплатно виготовляє та відправляє військовим десятки кілограмів мила і сотні бальзамів.
«Цього треба вчитися і нам»
Марина Власенко зазначає, що українським крафтовим виробникам варто вивчати досвід європейських країн. За її словами, там ринок працює зовсім інакше і більшість виробників просто працює без таких складних викликів, як в Україні.
«Ми дотичні до теми крафту приблизно 10 років, коли Україна почала рухатися в бік Європейського Союзу. Перший документ, який профінансував Європейський банк реконструкції та розвитку, ми підготували ще у 2020 році. Він стосувався зеленого туризму та вимог ЄС», – каже Олег Демчук, співзасновник Міжнародного агротуристичного кластера «Дністер 1362».
Однією зі складових зеленого туризму в Європі є можливість споживати місцеві, органічні, натуральні продукти. Саме тому крафтове виробництво є важливою частиною цієї екосистеми.
Окрім того, «Дністер 1362» розробили проєкт Craftland UA – дорожню карту розвитку крафтового виробництва в Україні до 2030 року, де проаналізували базові вимоги до крафтового виробництва, а також історію його розвитку в Європі.
Крафтовий рух у Європі почав формуватися ще у 1960-1970 роках, із появою руху хіпі, які виступали проти індустріальної моделі розвитку Європи. Вони не хотіли споживати масовий продукт та прагнули купувати речі й продукти ручної роботи – те, що сьогодні ми називаємо handmade. В Україні крафт почав активно розвиватися вже значно пізніше – приблизно на початку 2000-х років.
«Ми часто згадуємо слова Андрея Шептицького: «Свій до свого по своє». У Німеччині цей принцип, на мою думку, працює ідеально. Люди насамперед купують і споживають не просто німецькі продукти, а саме баварські. Для них місцеве – у пріоритеті. Я купуватиму баварські ковбаски, баварську випічку, місцеві смаколики. Якщо вже чогось немає в Баварії, тоді оберу продукцію з інших регіонів. І лише якщо цього також немає, куплю щось французьке, італійське чи з іншої країни», – пояснює Демчук.
Крафтовик може виготовити, умовно, 50 кілограмів сиру на місяць – і це його максимум. Більше він фізично не виробить. Адже крафтовий бізнес – це, як правило, команда із трьох-чотирьох людей. Наприклад, серед компаній, які продають продукцію через Amazon, найбільший знайдений річний оборот становив близько 230 тисяч доларів.
Окремо організація досліджувала розвиток крафтового виробництва в Ірландії, де державна програма за десять років допомогла підготувати й вивести на ринок понад тисячу крафтових виробників.
«Це була не просто серія тренінгів чи короткострокових курсів, де людина виграла мікрогрант і купила, умовно, доїльний апарат або оформила документи на господарство – і на цьому все закінчилося. Там працювали структури, схожі на наші торгово-промислові палати, які супроводжували виробників, допомагали їм розвиватися, виходити на ринок. Також була створена мережа спеціалізованих магазинів для продажу крафтової продукції. Цього треба вчитися і нам», – зазначив Олег Демчук.
Марина власними зусиллями теж досліджувала закордонний досвід і зазначає, що саме в США добре налагоджена система для крафтових виробників. По-перше, у них є система страхування. По-друге, немає обов'язкового ліцензування в тому вигляді, як у нас.
«Якщо ти виготовляєш мило, то існує поняття true soap – тобто справжнє мило. Якщо воно не позиціюється як лікувальне, зволожувальне, живильне чи з якимись іншими косметичними властивостями, то підпадає під інші правила. Ми, до речі, так само говоримо про все наше мило. Тому що мило не є доглядовим косметичним продуктом. Насамперед воно призначене для очищення», – розповідає підприємиця.
Виробники оформлюють страхування цивільної відповідальності перед покупцями. Якщо трапляються якісь непередбачувані ситуації – наприклад, алергічна реакція чи щось подібне, – питання врегульовує страхова компанія. Вона покриває витрати, пов'язані з вирішенням такої ситуації.
Тому попри складнощі, Марина Власенко не готова здаватися і продовжує шукати шляхи, які б допомогли їй зберегти власну справу. До того ж сприяє процесу відтермінування, якого крафтовикам вдалося домогтись завдяки публічній петиції та спільним листам в МОЗ.
«Можливо, я оптимістка, але мені здається, що контролювати всіх крафтовиків ніхто не зможе. Водночас я не готова працювати нелегально і не хочу шукати обхідні шляхи. Я готова боротися лише тому, що вклала в цю справу дуже багато років свого життя. І, можливо, я ще маю фінансову можливість спробувати пройти цей шлях. Не можу сказати, що я до цього готова. Ні. Але я можу спробувати якщо матиму гарантію, що після всіх цих витрат і процедур я знову зможу працювати так, як працюю зараз», – підсумовує підприємиця.