«Умови найму, зарплата, корпоративна культура й всякі печеньки» роботи луцького програміста у Польщі

Волинянин поділився власним досвідом навчання, працевлаштування, проживання за кордоном та розповів, чому не хоче повертатись у Польщу в майбутньому.

«Мене звати Володимир. Останні два роки я працюю Salesforce-девелопером у львівському офісі Symphony Solutions. Це моя друга ІТ-компанія. Перший досвід роботи в ІТ я отримав у Польщі. Як іноземному студенту без досвіду влаштуватися на роботу в ІТ-компанію, чим польські програмісти відрізняються від українських і чому я вирішив повернутися додому — розповім у цій статті. Сподіваюся, що це буде цікаво, а для когось може навіть і корисно,» — пише чоловік на Dou.ua.

Нижче історія Володимира про підкорення ринку праці та поради тим, хто планує навчатись чи працювати у Польщі.

Як я потрапив у Польщу?

Я родом з Луцька. Закінчив Луцький національний технічний університет за спеціальністю «Автоматизоване управління технологічними процесами». Мій університет співпрацює з Люблінською політехнікою за програмою подвійного диплома, яка дозволяє вчитися семестр в Україні, два в Польщі й після завершення навчання отримати дипломи двох країн. Мені було дуже цікаво спробувати пожити в іншій країні, і я розглядав можливість переїзду туди назавжди.

Так я потрапив у Люблінську політехніку на спеціальність «Technologie wytwarzania oprogramowania».

Протягом навчання я брав активну участь у студентському житті. Оскільки в Україні професійно займався плаванням, то долучився до збірної політехніки. Це дозволило подорожувати з командою на змаганнях, знайти друзів і весь час практикувати мову. Ми були доволі успішною командою, навіть здобули 3-тє місце в Познані на чемпіонаті Польщі з плавання в категорії політехнічних університетів. Я мав найкращий час в естафеті 4 по 50, вільний стиль. У Польщі діє така система, що якщо ти виступаєш на на спортивних змаганнях від університету, займаєшся самодіяльністю або просто маєш добрі оцінки — ти заробляєш певну кількість балів, яка конвертується у стипендію. Як студент за обміном, я не мав такого привілею, але колеги по команді отримали стипендію.

Після року в Любліні я володів польською на достатньому рівні, щоб говорити не лише на загальні, але й на технічні теми. Оскільки навчання добігало кінця, а я планував залишитися в Польщі, то почав шукати роботу.

Як шукав роботу?

Мені завжди подобалося програмування. У школі я займався олімпіадним програмуванням на Delphi та Pascal. Згодом почав вчити .NET під менторством брата, який працював з цією технологією в одній луцькій компанії. Проте я не мав жодного робочого досвіду. Програма подвійного диплома, за якою я потрапив до Польщі, окрім власне навчання, пропонувала ще практику програмування у компанії. Кожного дня протягом чотирьох годин ми працювали над простими шаблонами HTML-сторінок, просто трохи редагували код. Як на мене, це було неефективно. Єдине, що я навчився, — трішки працювати з Bootstrap і змінювати стилі. На тому вся користь практики завершилася, а питання пошуку роботи досі було гострим і невирішеним.

У Польщі дуже розвинені ярмарки кар’єри (Targi Pracy) при університеті. Там можна познайомитися з багатьма компаніями, дізнатися про відкриті вакансії, одразу заповнити анкету, нажити ручку і блокнотик :) Круто, що на таких виставках зазвичай присутні декілька представників компанії. Можна поспілкуватися і з менеджером, і з девелопером, і з HR. Так легше скласти думку про компанію. Хоча, якщо чесно, поки ти студент без досвіду роботи — просто заповнюєш всі можливі анкетки :)

Також шукав роботу через біржі праці: praca.pl, pracuj.pl, OLX. Загалом через них відправив понад 20 резюме на вакансії .NET Developer. Пошуки зайняли десь чотири місяці. Протягом цього часу я був на близько шести співбесідах у Любліні й ще декілька проходив віддалено в інші польські міста. На тривалість процесу впливало і те, що іноді я надсилав резюме й одразу отримував відповідь, а іноді доводилося чекати декілька тижнів. У середньому з моменту надсилання резюме до співбесіди минало 2-3 тижні.

І як я її знайшов...

Зрештою, мене запросили Salesforce-девелопером у польську компанію Transition Technologies Manage Services. У нашому люблінському офісі працювало близько 60 людей, але компанія мала представництва по всій країні. Зокрема, у Варшаві, Щецині, Кошаліні та Вроцлаві. Весь Salesforce-відділ разом зі мною налічував сімох людей.

Цікаво, що спершу я пройшов співбесіду просто як програміст. Проте коли менеджер почув, що я ще навчаюся в університеті, то запропонував піти на роботу за програмою практики від Європейського Союзу, у якій брала участь компанія. Їм було так вигідніше, бо перші три місяці практики зарплату мені платили від програми, а не від компанії. Я міг відмовитися і йти працювати одразу на компанію, але через практику виходила більша зарплата. Тому я погодився.

Перший тиждень я працював на внутрішньому проекті під наглядом ментора. Вчився будувати data-моделі, розуміти, які взаємодії відбуваються на об’єктному і програмному рівнях, і власне писав код.

Окрім того, ментор слідкував за тим, щоб я правильно ставив естімейти, вчився адекватно оцінювати обсяг роботи. Після трьох місяців роботи на внутрішніх проектах мене перекинули на повноцінний комерційний проект. Усі розробники були з нашої компанії. Окрім нас, працювала ще команда тестерів, Salesforce-адміністраторів й Continuous Integration. Оскільки то був аутсорс, усі менеджери були в Познані, а бізнес-аналітики і Product Owner взагалі в Бразилії. То був мій перший великий проект.

Умови найму, зарплата, корпоративна культура й всякі печеньки.

Я був оформлений як найманий працівник і мав право на приватне медичне страхування для себе і родичів першого порядку, яке покривалося компанією. Окрім того, компанія частково оплачувала так званий «мультиспорт». Це абонемент, який дозволяє відвідувати безліч спортивних комплексів, секцій і SPA по всій Польщі. Щодо страховки, то більшість компаній (і моя в тому числі) укладають договір з конкретною клінікою чи мережею, куди можна звертатися. Страхування зазвичай не включає послуг стоматолога. І вони дорогі.

Оскільки мене брали без досвіду і навчали технології фактично з нуля, то компанія підписала зі мною додатковий документ «Dodatek Szkoleniowy» і в договорі був окремий розділ «Zakaz Konkurencji». Згідно з додатком, на моє навчання компанія витратила 20 тисяч злотих, які я маю відшкодувати, пропрацювавши з ними 2 роки. Якщо я звільняюся передчасно, то виплачую їм суму, яка ще залишилася. Розділ про конкуренцію означав, що якщо я звільнюся, то протягом півроку не матиму права працювати з Salesforce-технологією на території Польщі — інакше штраф. Але за це компанія забезпечує мені 25% місячного доходу протягом цих півроку. Що цікаво, якби не умова місячного відшкодування, то я б міг судитися через порушення моїх прав на працю.

Моя перша зарплата на період проходження практики становила 1375 злотих. Після підписання офіційного контракту — 2700 злотих нетто. Щодо перегляду, то у компанії ходив злий жарт, що коли ти приходиш до менеджера і просиш підняти зарплату на 500 злотих, то він тобі відповість: «400 злотих? Ні, ну 300 злотих то дуже багато. Я б від щирого серця хотів би дати тобі ще 200 зверху, але може зійдемося на 100? Ну, тобто на 50 підіймаємо і все ок, добре?».

Для відчутного підвищення зарплати люди часто підписують так звані «лоялки». Це така угода, де тобі прописують гарантоване підняття зарплати, але ти погоджуєшся залишитися з компанією на рік. Якщо звільняєшся, то сплачуєш штраф. Часто, якщо працівник цінний і його перехоплює інша компанія, то вона сплачує цей штраф за нього. Так, до речі, сталося і в моєму випадку. Замість двох років я пропрацював рік і три місяці.

«Пропрацювавши трохи більше як рік, я вирішив, що хочу повертатися в Україну»

Хоча то може виглядати трохи сумно, але взагалі мені подобалася робота. Графік був відносно гнучкий. Але до 9-ї години всі уже були в офісі. Більшість працівників приходило на 7-8 ранку і йшли додому близько 16-ї, а один хлопець взагалі приходив на 6 ранку й о 14 вже збирався йти. Підхід поляків до роботи дуже відрізняється від того, який я бачу в Україні. Вони більш розслаблені. Особливо це стосувалося п’ятниці, коли ніхто взагалі не починав нічого важливого. Ніяких комітів і деплойментів. Якщо на проекті щось валиться, а робочий день уже закінчився — зазвичай ідуть додому і доробляють наступного дня. Робота залишається на роботі. Ніхто ночами не буде сліпнути перед монітором, бо терміново щось треба доробити. Окрім того, мене одразу попередили, що якщо хтось накидає додаткові таски й для їх виконання треба овертаймити — йти до менеджера і не займатися самодіяльністю. Якщо менеджер погодить доцільність — тільки тоді робити і логати на них час.

Це правило, зрештою, не поширюється на контракторів. Тобто, людей, які працюють не як наймані працівники, а за В2В контрактом (як наші ФОПи). Їхня праця в принципі нічим не відрізняється від найманих працівників протягом робочого дня, але після його завершення хлопці далі на зв’язку з клієнтом. Тоді вони працюють з дому (що є незвичним для поляків) і можуть фігачити по 14 годин на день. Кожна година їхнього овертайму оплачується додатково, якщо є таски. А якщо тасків нема, то за кожну годину, що вони available — отримують +25% від своєї звичайної ставки. Звісно, якщо цього вимагає проект. Так зазвичай працюють ті, хто збирає на житло або іншу глобальну покупку і не має сім’ї. Принаймні так було у нас.

Що стосується корпоративної культури, то наша компанія не мала особливих бенефітів. Моє суб’єктивне враження — вони взагалі не дуже поширені серед польських ІТ-компаній. Більшість просто оплачує тімбілдинги типу «пивний четвер». У нас кожного понеділка ще приносили пончики та фрукти. Англійської не було, хоча можна було оплачувати собі заняття англійської в офісі.

Що сподобалося в Польщі?

Коли переїхав вчитися, то було бажання залишитися в Польщі назавжди. Головною мотивацією був загальний рівень життя. Просто рівні дороги, чисті тротуари, доглянутий і передбачуваний громадський транспорт. Також у мене було відчуття, що світ став пласким, бо можна було легко, швидко і дешево подорожувати Європою (Україна тоді ще не мала безвізу).

Хоча поляки загалом живуть краще, ніж українці — економлять більше. Для них нормально винаймати малесеньку квартиру і скручувати батареї, щоб економити на комунальних, не використовувати надміру води. Автомобіль тут — засіб пересування, а не понтів. Взагалі я для себе склав суб’єктивне враження, що в Польщі кращі дороги, але старіші автомобілі. У розмовах колег про автомобілі часто звучало, як перевести ту чи іншу модель на газ.

А ще в Любліні готують найсмачніші в світі кебаби :)

Чому вирішив повернутися?

Пропрацювавши трохи більше як рік, я вирішив, що хочу повертатися в Україну і почав розглядати інші офери. Окрім українських, мав декілька співбесід з європейськими компаніями, але коли вони чули, що я не громадянин ЄС (у мене була лише польська karta pobyta), то якось самі зникали. Пройшов декілька співбесід в Україні й зупинився на Symphony Solutions. Тут я й працюю останні два роки.

Банально зникли перші «рожеві окуляри». Жити самому на зйомній квартирі не відкладаючи було нормально. Але оскільки я планував одружитися (що й зробив), то поставало питання довготермінових перспектив. Коли почав вивчати ринок нерухомості, то зрозумів, що придбати власне житло буде складно.

Для прикладу, ми винаймали 2-х кімнатну квартиру за 1250 злотих, плюс кожного місяця 250-300 злотих віддавали за комунальні послуги. Моя зарплата на той час становила 2700 злотих, дружина тимчасово не працювала. Тобто більше ніж половина доходів сім’ї йшла на житло. Відкладати було важко. У людей в Україні були стереотипи, що якщо ми живемо в Польщі, то заробляємо мільйони. Але то не зовсім так.

«Вид з нашої квартири в Любліні»

Ще було незвично, що на свята не працює просто нічого. Ні супермаркети, ні торгові чи розважальні центри. Поляки аргументують це тим, що у вихідний мають відпочивати усі. Це не погано, але спершу було дивно.

Хоча ми з дружиною вільно володіли польською і мали польських друзів — було відчуття, що ти тут не до кінця свій. Це проявлялося на багатьох рівнях.

Наприклад, коли я здавав свій польський диплом, то керівник завернув роботу, забракувавши мою польську. Коли я запитав, що саме не так, він відповів: «Усе». Дружина саме ходила на мовні курси, і я звернувся до її викладачки, яка була польським філологом, з проханням вичитати дипломну. Вона дещо виправила, але загалом сказала, що все було добре. Тим не менш, викладач знову не прийняв мою роботу, аргументуючи це тим, що «польська погана, у ній погано все».

Коли я пішов до декана, той сказав, що розуміє мене, бо він сам колись вчився у Москві, й порадив просто переписати все і спробувати ще раз. До речі, я так цього і не зробив, бо порахував, що для переписування мені потрібно брати близько двох тижнів відпустки (я якраз почав працювати) і мені це дорожче вийде. Окрім того, моєю метою з самого початку був не стільки диплом, скільки можливість пожити за кордоном і спробувати організувати тут життя.

Чи виїхав би знову?

На мою думку, пожити в іншій країні хоча б деякий час варто навіть для того, щоб знайти орієнтири свого «доброго життя». Зрозуміти, що може бути інакше, ніж вдома. До того ж, якщо працювати з іноземними замовниками в Україні, то круто розуміти європейську культуру і спосіб мислення зсередини. Бо хоча Польща відносно недалеко від України і відносно недавно в ЄС — там люди вже мають інший спосіб мислення, ніж ми.

Не знаю, чи хотів би виїхати зараз з України. Якби був сам, то може би й поїхав на рік чи два, але все одно хотів би повернутися. Переїжджати з сім’єю та малою донькою готовий лише у випадку справді цікавої та вартісної пропозиції. Хоча якщо бути до кінця відвертим, мені наразі добре в Україні.

Поради для студентів, які бажають переїхати до Польщі.

Існує безліч способів потрапити у Польщу, але не кожен з них підійде всім, тому я зібрав найбільш популярні та прості способи переїзду.

Навчання.

Вступ до вишу є, мабуть, одним з найпопулярніших та найпростіших способів переїзду для студента. Всім відомо, що у Польщі близько 100 тис. студентів, серед яких українських найбільше. Так, вступ до польського вишу зазвичай не дуже відрізняється від вступу до вітчизняного, але існує низка вимог для наших студентів. Насамперед потрібно мати закордонний паспорт і бажано сучасного зразка, тобто з біометрикою. Зазвичай знання польської мови не є обов’язковим, адже більшість польських вишів пропонують подачу навчального матеріалу англійською. Для того, щоб стати студентом такої навчальної програми, слід мати сертифікат, який засвідчує рівень володіння англійською мовою. Серед усіх сертифікатів, найпопулярнішими є:

• IELTS (не нижче 6.0 балів);
• TOEFL (понад 55 балів);
• LCCI (не нижче II рівня);
• TOEIC (730-855 балів).

Робота.

Окрім навчання, студенти матимуть змогу переїхати за рахунок влаштування на роботу. Так, більшість польських підприємців зазвичай не дуже охоче набирають студентів на роботу, але така можливість є, й існує безліч рекрутингових програм, якими можна скористатись. Працевлаштування має бути офіційним, і серед найбільш популярних способів укладення трудового договору зазначають такі:

• договір підряду;
• договір про надання послуг;
• договір доручення;
• трудовий договір.

Отже, якщо ви спеціаліст у свої галузі та володієте мовою на достатньому рівні, складнощів не виникатиме, адже ринок праці в країні достатньо гнучкий та вакансій багато.

Карта Поляка та постійне місце проживання.

Останній та, мабуть, найскладніший спосіб з усіх трьох — це так звана «Карта Поляка». Цей спосіб дуже вигідний для студентів, тому що вони матимуть право на стипендію. Однак, процес отримання документу дещо складний, адже ви повинні мати родичів у країні, знати історію і володіти мовою.

Студент, який отримав «Карту Поляка», отримає пільги на залізничний транспорт, матиме можливість зареєструватися як підприємець (що в свою чергу продовжить термін перебування) та зможе претендувати на отримання постійної посвідки на проживання.

На завершення.

Існує ще безліч різних способів, але вони тягнуть за собою низку операцій та додаткових складнощів. Для прикладу, інвестування в економіку потребуватиме додаткових коштів та діяльність самого господарства повинна приносити користь державі.