Жінка, яка привчила волинян споживати продукцію «УгринівМолоко». ІСТОРІЯ УСПІХУ
-
-
>
-
>
-
>
4037
Лариса Тодорук уже шість років просуває локальний бренд «УгринівМолоко» і точно знає, які молочні продукти вам варто покласти до свого холодильника. Вона завжди в русі, «горить» тим, що робить, і встигає жити активним і цікавим життям.
З нагоди 8 березня Район.Горохів спробував «вивести з тіні» фахівчиню, завдяки роботі якої продукт знаходить свого покупця. Адже яким би якісним не був товар, він не дістанеться до споживача через нетрі торгових мереж, інформаційного шуму та не завжди добросовісної конкуренції, допоки цим не займається професіонал. Коли відомий господарник Андрій Турак запустив ультрасучасне виробництво молочної продукції, то не одразу мав у своїй команді людину, з чиєю допомогою можна вступати у «торгову боротьбу» із відомими національними брендами.
Про те, що буде непросто зі сторони помітила досвідчена рекламниця з Луцька Лариса Тодорук. Вона сама запропонувала Андрієві Тураку свою допомогу. Власник ризикнув і не пошкодував – у Лариси все вийшло блискуче. Яким же чином їй вдалося переконати волинян довіряти локальному бренду, якими методами вона конкурує на місцевому ринку і те, як вона поєднує насичене особисте життя з потужною професійною діяльністю, Район.Горохів дізнався у самої менеджерки зі збуту і реклами.
– Ларисо, розкажіть, як ви потрапили у ПОСП мені Шевченка?
– Та я сама прийшла до Андрія Турака і сказала: «Візьміть мене на роботу». Це був початок 2013 року, я працювала редакторкою глянцевого журналу «Профі», а торгова марка «УгринівМолоко» тільки запустилася. Ми мали рекламувати їх. Тож приїхала в Угринів, щоб взяти інтерв’ю у власника господарства. Андрій Антонович поділився, що вони почали виробляти якісну, хорошу продукцію, але поки не знають, як її просувати.
Зважаючи на мій великий на той час досвід у сфері маркетингу, я й запропонувала: «Може я продумаю методи, а якщо вам сподобається, то прийду до вас на роботу». Він погодився, я за декілька днів розписала стратегію. На наступній зустрічі я півгодини розказувала, що я зробила би на цьому підприємстві. Андрій Турак тільки запитав, яку я хочу зарплату і коли можу вийти на роботу. Після тої зустріч я вже сьомий рік працюю на цьому підприємстві. Можна сказати, що я першою всерйоз зайнялася збутом «УгринівМолока».
– Як далі у вас склалися стосунки з керівником?
– В Угринові на цьому сільгосппідприємстві, яке колись було колгоспом, працює практично все село. Ми самі вирощуємо корів і відповідно продукція у нас іде з лану до столу. На торгову марку «УгринівМолоко» працює п'ятнадцять людей, а загалом на підприємстві – близько трьохсот людей. За шість років які я працюю, у нас виникло лише одне непорозуміння. Це був другий місяць моєї роботи. Можливо, я була ще недостатньо компетентна, але це був єдиний момент, коли він спокійно, хоч з притиском, мені пояснив, що я зробила не так. За увесь час він жодного разу навіть не підвищив на мене голос.
Андрій Турак завжди вислухає пропозиції, почує думку і не покарає людину, поки вона не здійснить серйозного проступку. Він завжди шукає вихід з будь-якої ситуації з мінімальними втратами. І мені подобається те, що в будь-якій ситуації він відстоює своїх працівників, і він на їх стороні. Але якщо людина випиває, то одне-два попередження і працівника звільнять. Я підтримую таку практику.
– А де ви набралися досвіду і знань роботи у сфері маркетингу?
– Я завжди мріяла бути журналісткою, хоч і вчилася на історичному факультеті. Після навчання я все ж пішла на омріяну роботу. А у 2006 році стала працювати у газеті «Всім», яку ми розповсюджували безкоштовно, а монетизовували за рахунок рекламодавців. Мені вдалося вивести її на досить хороші прибутки.
– У чому полягає ваша робота в компанії?
– Я – менеджерка зі збуту і реклами, тобто я займаюся просуванням продукції торгової марки «УгринівМолоко». Працюю з клієнтами, укладаю з ними договори, шукаю нових клієнтів, ринки збуту, працюю з дистриб’юторами, думаю, як рекламувати і просувати нашу торгову марку, працюю з великими мережами. Разом з іншими працівниками займаюся організацією дегустацій, тобто, обов’язків дуже багато.
– Цікаво, які методи ви застосовуєте, щоб збувати продукцію?
– Нам, як локальному бренду, пробитися на ринок важко. Не можемо конкурувати з постачальниками, які роблять неякісну продукцію і які дають нижчі ціни. Ми не можемо собі дозволити продавати молоко по десять гривень, якщо його собівартість виходить дев’ять гривень. Важко входити в національні мережі, які мають свої приватні торгові марки і віддають перевагу національним постачальникам.
Проте ми намагаємось привернути до себе увагу якістю. Дуже гарно працює сарафанне радіо, тож за шість років нас вже трохи знають. Ми робимо дуже багато дегустацій по супермаркетах. Ми вважаємо, що контакт зі споживачем – це найкращий маркетинговий хід. Людина прийшла, спробувала, ми їй розказали, показали. Спробує один продукт, потім інший. І це дійсно діє. Також намагаємось рекламуватися різними способами, наприклад, беремо участь у виставках.
– Якими методами вам доводиться боротися з конкурентами?
– Наразі ми не змагаємось, а намагаємося донести до людей думку, щоб вони купували якісне і дбали про своє здоров’я, бо конкуренція висока і не завжди чесна. Наприклад, є такі фірми, які з інших областей приходять до нас і завойовують ринок негарними методами. Виробляють продукцію з рослинних жирів і возять це на Волинь. От у цьому році управління освіти проводило тендер і уклало угоду з дистриб’ютором «Лодомерія» на постачання сиру у дитячі садочки. Є офіційні результати аналізів цього сиру і там цвіль перевищує норму у дві з половиною тисячі разів. Цей продукт не відповідає жодній вимозі ДСТУ. Вони, звісно, дають ціну набагато меншу, ніж ми, але там є вся таблиця Менделєєва. От як нам можна конкурувати з такими підприємствами? Тож вважаю боротьбу на молочному ринку абсолютно нечесною.
– Маєте якісь соціальні проекти для цього?
– Проводимо загальні акції – зниження ціни, дегустації. Був один рік, коли ми безкоштовно поїли молоком дітей одної паралелі з четвертої гімназії у Луцьку. Робили це для того, щоб вони і їхні батьки знали про це молоко. Також робимо для дітей безкоштовні екскурсії на підприємство, аби вони побачили, де виробляють молоко, яке вони вживають. Даємо з собою продукцію, влаштовуємо дегустацію, годуємо. Андрій Антонович у нас дуже гостинний господар, тож коли до нього на екскурсію приїжджають діти, то для них накривають столи і пригощають. І це все абсолютно безкоштовно.
– Наприкінці минулого року ви презентували новий продукт – м’який сир. «Зайшов» цей продукт покупцям?
– Поки що цей сир продається тільки в нашому фірмовому магазині у Луцьку на вулиці Зацепи. Пішов цей продукт дуже гарно, але ми ще продумуємо упаковку для нього і в загальну мережу ще не запустили. Він досить смачний і людям подобається. Його виготовляють дуже просто – молоко, закваска і сіль. Більше нічого. І це натуральний продукт.
– У Луцьку маєте лише один фірмовий магазин?
– Так. В цьому році минуло два роки з його відкриття. Магазин досить великий – має чотириста квадратних метрів. Ми його позиціонуємо як міні-маркет і вже люди нас знають. Для порівняння, у цьому магазині ми збуваємо більше молочки, ніж у чотирьох магазинах «Салют», де теж гарно купують нашу продукцію.
– Де ще можна купити продукцію «УгринівМолоко»?
Ми присутні у всіх супермаркетах Луцька – «Наш Край», «Вопак», мережа «Салют», «Там Там» і інших. Немає нас в «АТБ» і «Сільпо».
– Вживаєте продукцію, яку просуваєте? Що можете порекомендувати спробувати?
– Я вживаю абсолютно всю нашу продукцію. Якщо у мене вдома немає угринівської продукції – це трагедія. У холодильнику маю відділ, повністю заповнений нею. Дуже хороше в нас масло. До речі, таке робимо тільки ми – 85 відсотків жирності, екстра. Напевно, смачнішого і якіснішого масла, ніж це, не існує. Для того, щоб зробити кілограм масла, аби воно було таке, як у нас, потрібно витратити двадцять п’ять літрів молока. Зважаючи на те, яка в нас зараз ціна на молоко, масло, яке продають навіть по 100-150 гривень за кілограм – це не масло.
Нам часто продавці дорікають: «Ваше молоко має термін придатності чотири дні, а у всіх – десять». Так, для реалізації десять днів – набагато краще! Кисломолочка у нас придатна сім діб, а у всіх інших виробників – чотирнадцять, двадцять один день. А згідно державних стандартів молоко має термін придатності чотири дні, а кисломолочні продукти – сім днів.
Ми не використовуємо жодних домішок. От навіть рік тому ми запустили питний натуральний йогурт. Як ми не переконували Андрія Антоновича, щоб хоча б ваніліну туди додати для смаку. Ми ж як продажники розуміли, що краще будуть купувати йогурт зі смаком, хоча б ванільним, чи з корицею. Близько місяця вмовляли начальника – і ДСТУ читали, і консультувалися. Врешті, замовили ванілін. Почитав наш Андрій Антонович склад того ваніліну і як побачив, що там є вся таблиця Менделєєва, то він його увесь викинув.
Згідно ДСТУ, у нашому йогурті є тільки 5% цукру. Споживачі відразу реагували так: «А які у вас є смаки? А чого немає ніякого фрукта?». Але там, де є смак і фрукт, там є стабілізатори, підсилювачі смаку і багато інших інгредієнтів, які не можна назвати натуральними. Рік ми привчали лучан до нашого натурального йогурту і зараз можу сказати, що вони його дуже люблять. Збут пішов по ньому гарно.
– Як впливає ваша зайнятість на особисте життя і чим ви займаєтесь у позаробочий час?
– Я активна людина і жити встигаю. В позаробочий час дуже люблю готувати, можна сказати, що це моє хобі. Читаю багато книг із психології, адже це дуже допомагає в роботі.
– Які ваші настільні книги?
– Моя настільна книжка зараз – це ноутбук, а останню паперову книжку «Їсти, молитись, кохати» прочитала десь півмісяця тому. Саме її захотілось купити в паперовому варіанті. А так зазвичай читаю в Інтернеті.
– Що останнє прочитали зі сфери маркетингу?
Сподобалася книжка «Сарафанний маркетинг», там є багато толкових речей. У сфері маркетингу ж постійно з’являється щось нове, тож я завжди маю з собою ноутбук і дізнаюся про всі новинки і тенденції з Інтернету. Для того, щоб бути обізнаним, не завжди потрібні конкретні книги.
– У якій годині починається ваш робочий день і з чого?
– Звичний мій день починається о сьомій ранку. Я прокидаюся на десять-п'ятнадцять хвилин раніше за рідних і в мене має бути чашка кави на самоті, щоб зібратися з думками. Свій день я зазвичай планую – пишу, що маю зробити. І мені тих десять-п'ятнадцять хвилин вистачає, щоб це зробити. Потім встає мій син, який закінчує військовий ліцей, і чоловік. А далі у мене звична робота – відправити чоловіків, перш ніж почати займатись собою. Далі мій день продовжується пробіжкою на стадіоні, адже протягом десяти років я стараюся займатись спортом. На зиму закинула, а з березня знову почала. Тобто, сорок хвилин виділяю вранішній зарядці, а далі, поки прийду зі стадіону, то вже маю купу дзвінків, бо роботи зазвичай дуже багато. Мій робочий день може складатися суто з телефонних дзвінків.
– А на виробництві часто буваєте? Цікаві вам ці процеси? Адже саме там починається шлях продуктів, які ви просуваєте.
– Буваю. Ми організовуємо екскурсії для дітей – це моя ланка роботи. Також беру безпосередню участь у запуску нової продукції. Скажімо, з моєї подачі почали робити ряжанку, йогурт, півторавідсоткове молоко, почали фасувати творог, робити м’який сир. Тобто, ініціатором розширення асортименту продукції була я. Бо я ходжу по магазинах і бачу, що людям пропонують інші торгові марки. На фермах буваю частіше в тих випадках, якщо привезли екскурсію.
– Розкажіть, як в Угринові молоко перетворюють на молочні продукти?
– Наш завод дуже компактний з ізраїльським обладнанням Тessa. Перед тим, як запустити завод, Андрій Антонович сам кілька разів був в Ізраїлі, щоб вивчити технологію. Наше виробництво відбувається взагалі без втручання людей: молоко в чан налили і люди тільки закидають закваску. Все! Готова продукція виходить вже запакованою, а працівники перевіряють грамаж кожної десятої пачки на контрольній вазі і далі це все швидко складають. Та головне, що все це виготовляємо з молочної сировини класу «екстра» з угринівських ферм.
Наше підприємство унікальне в області не тільки високотехнологічним виробництвом, а й тим, що ми єдині у західному регіоні маємо статус сировинної зони для виготовлення продуктів дитячого і дієтичного харчування. Таке молоко можна отримати тільки при безконтактному доїнні і миттєвому охолодженні. На якість молока також впливає спосіб утримання корів. У нас – безприв’язне, але без вільного вигулу, при якому не можна гарантувати високу якість молока. Невідомо, що тварина з’їла, попила і чим подихала. Наші зоотехніки і ветеринари ввесь час контролюють раціон тварини, її стан і якість молока, яке вона дає. Ми в цьому плані унікальні, таких підприємств більше немає. Є невеличкі підприємства, які мають доїльні зали, але у них немає власної переробки.
– А ви вмієте, наприклад, видоїти корову?
– Я народилася у Жидичині біля Луцька і це досить сучасне село. Я в сім’ї менша донька і тато мене завжди беріг від важкої праці, казав, що я ще встигну наробитися. Але про сільську роботу я думаю за принципом «треба вміти все, але намагатися жити так, щоб менше робити фізичної роботи». Якщо доведеться, я і корову зможу видоїти без проблем, і на городі попрацювати сапкою, і картоплю посадити, і помідори ми вирощуємо самі при тому, що я вже двадцять років живу у Луцьку. Я дуже люблю період весни, коли з землі починає все проростати. Ще люблю період жнив – голубе небо і жовта пшениця. Словом, не цураюся я села. Приїжджаю і працюю, якщо треба. В Угринові мені не доводиться фізично працювати, у мене розумова робота.
– А як любите відпочивати?
– Взагалі я дуже люблю природу і мрію стрибнути з парашутом. Ми з родиною любимо відпочивати «дикарями» – з палатками. Я можу тиждень так прожити на природі. Коли в мене є відпустка, а це зазвичай влітку, коли йде спад продажів, ми тиждень обов’язково живемо на природі. Я настільки від цього отримую задоволення – без інтернету і телефону. Минулого року ми були в Карпатах у селі Микуличин Івано-Франківської області. На полонині Горган відбувався національний фестиваль сиру. Люди живуть там і там же варять той сир. Тоді якраз дощило кілька днів і треба було підніматися високо в гори. До того місця могли піднятися тільки «ЗІЛи», навіть не всі джипи могли виїхати. Уявіть, піднімається «ЗІЛ», який везе людей нагору, а збоку – провалля. Дорога – суцільне каміння і болото, так як пройшли дощі. Це був дуже екстремальний підйом, який тривав десь півгодини. Ми пережили такі сильні емоції, бо здавалося, що життя от-от може закінчитися. Назад вже спускалися пішки.
Світлана КИРИЛОВА
Фото Олесі САЄНКО
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
