Чому юна луцька бізнес-леді чекає клієнта, який дасть гроші і скаже «Роби, що хочеш». #НЕЗЕЛЕНІ

Луцькій студентці Дарині Данилюк – 20. І вона уже бізнес-леді і роботодавець. Дівчина мала хорошу роботу, де було все, відважилася відкрити власну справу, де не було нічого. І не прогадала. Її фірма Danyliuk Design виконує на розробку інтер'єру уже навіть на експорт. 

Саме тому Дарина стала першою героїнею із серії матеріалів Бізнес.Району про модих підприємців #НЕЗЕЛЕНІ, які мають надихнути ровесників не боятися, не вагаютися і не марнувати час. Юні бізнесмени – інші. Вони вже і сьогодні працюють на майбутнє. Дарина є однією з таких «інших».

Розкажи, як ти в такому юному віці наважилась відкрити власний бізнес? Тобі не було страшно?

Було. Я працювала на фірмі дизайнером і якось наважилася піти. У цей переломний період запропонували офіс, де я нещодавно  робила ремонт, а точніше авторський нагляд.  І, коли мені запропонували  взяти офіс в оренду, я погодилася, хоча і було страшно. Це ж вперше пробуєш все сама: спілкуватись, знаходити клієнтів, думати про те, щоб вистачало грошей, щоб оплачувати оренду, самій відповідати за продукт, де немає проміжних ланок, є лише ти і клієнт. Через все це було дуже страшно. Я не була впевнена чи я вже достатньо набралась досвіду, щоб віддавати свою роботу і брати за це кошти.

Коли ти остаточно зрозуміла, що все ж таки твого досвіду достатньо?

Напевно з першим моїм клієнтом. Коли я пішла з фірми, думала, що мій прибуток значно впаде, і взагалі не була впевнена чи мені треба буде цей офіс. Але взяла його тому, що вдома працювати дуже важко. Вони вперше зустрілась з клієнтом, ми поспілкувались і я помітила, що він до мене прислухається, йому цікава моя думка, він розуміє мене. Я навчаюсь, постійно вкладаю кошти у різні курси і виставки, бо розвиток має бути постійним. Це така професія, яка вимагає постійного руху у ногу з часом, бути у тренді. Тільки тоді ти зможеш віддавати клієнту якісний продукт.

Де ти взяла кошти на початок?

По суті, мій стартап не потребував капіталовкладень. Я йшла з фірми після закінчення проекту, за який отримала гонорар. Ці кошти я вклала в оренду офісу за місяць. Уже тоді з’явився перший клієнт і так заробила гроші на перші витрати і частково назбирала раніше. Мені, звісно, допомагали батьки. Допомогли тим, що доклали грошей і допомогли мені купити швидше, ніж я планувала, дорожчий комп’ютер. Адже візуалізація потребує дуже потужнішої техніки і ефективніше її виконувати.

Як швидко бізнес почав приносити тобі стабільний прибуток?

Я думаю десь місяця з другого роботи. Через те що з самого початку я була одна, тобто сам мій бренд складався з однієї мене. Я виконувала роль всіх: креслярів, я вела авторський нагляд, продумувала дизайн, робила візуалізацію, виконувала це все сама, ну і через те мені достатньо було мого доходу.

А зараз скільки маєш працівників?

Зараз в мене є ще одна дівчинка-візуалізатор, яка також часом продумує дизайн. У мене є двоє креслярів, з якими ми співпрацюємо дистанційно. Ще планую одного кресляра посадити на офісі, щоб був постійно тут і зміг виїжджати на заміри.

Розкажи детальніше, що таке візуалізація?

Візуалізація – це картинка, щоб клієнт побачив як буде виглядати кінцевий продукт. Тобто клієнт може ще тільки планувати купити квартиру , але він вже може побачити те, якою вона буде до деталей. Які в нього будуть рушнички висіти, які меблі будуть стояти і які подушки лежатимуть.

А дизайн-проект складається з різних пунктів . Спершу ми їдемо на заміри об’єкта, згодом пропонуємо йому перепланування: монтаж чи демонтаж стін. Тобто, ми можемо перекроїти квартиру так, щоб було для клієнта комфортно. Далі пропонуємо розміщення меблів. Це один з найважливіших і найдовших етапів, бо важливо проконтролювати, продумати кожну деталь: де буде стояти крісло, чи буде зручно заходити, чи достатньо ергономічно буде розміщений стіл. Треба подумати про те, що коли людина прокидається, їй захочеться подивитися у вікно, а не в стінку.

Наступний етап – це візуалізація, паралельно з якою роблять план теплих підлог. Тоді прораховуємо підйом підлоги, які будуть матеріали. І тільки тоді коли клієнт затверджує це і візуалізацію, то ми переходимо до електрики. Розробляємо план розеток, на якій висоті, де вони розташовані, так само план вимикачів, де вони, як ергономічно правильно, так само підлаштовуємо під людину - правша чи лівша. Після цього прораховуємо план освітлення.

От я раніше думала, що дизайн інтер’єру це продумати яким кольором буде пофарбована стіна. От правда. А тут стільки деталей, нюансів. Як ти на першому, другому курсі знала це все?

В якийсь момент я зрозуміла, що університет дає мені хорошу базу знань щодо художніх моментів. Але дизайн інтер’єру складається з того, що потрібно знати все те, що електрик, сантехнік, майстер декоративної штукатурки. А коли я вперше реалізувала свій проект, то було на другому курсі, то мені було справді страшно (сміється).  Мені здавалося, що це легко, але коли я зіткнулась з цим, то в мене було таке відчуття, що ніби дитину вчать плавати: кинули з човна і кажуть «пливи». І тоді було дуже страшно. Тоді під моїм керівництвом було дуже багато майстрів, дорослих чоловіків, яким було за 40 років і вони в мене питають : «А що тут робити?»

Скільки тобі було років тоді?

Десь 19. І в той момент мені треба було знати все те, що знають вони, інакше вони б не сприймали мене всерйоз. Серед них багато знайшлось моїх друзів і дотепер. Наприклад, сантехнік, який мені просто допомагав, який мене всьому вчив, пояснював, розказував нюанси. Порадив багато курсів, які можна подивитись, навчитись. І отак я галопом, швиденько мусила навчитись. Зараз як я згадую ті моменти, то мені стає страшно. Бо тоді я майже не спала, я читала стільки літератури, передивилась купу відео, як правильно проводити проводку, як правильно штукатурити, що мені здається я вже і сама зможу це зробити (сміється).

Дашо, а ти маєш клієнтів тільки у Волинській області?

Ні, вже робила дизайн у Києві, у Львові, у Трускавці і вже вийшла за кордон.

А яка країна?

Сполучені штати Америки!

Америка? Ого, а як ти знайшла клієнтів аж там?

Це вийшло випадково. Як я вже казала, що займаюсь не тільки дизайном, але і візуалізацією окремо. Я дуже давно хотіла вийти за кордон, і от нещодавно якось так склалось.  Я вже проходила 3-годинну співбесіду з американцем, і зараз виконую їм роботу.

Читайте також: Родзинки для будинків, або Як волиняни вдихають життя у штучний камінь

Чи траплялися випадки, що замовник був не задоволений результатом, і можливо навіть відмовлявся платити?

Ні, напевно, якихось таких серйозних проблем з клієнтами, щоб їм щось не подобалось не було. Бувало таке, щоб під час роботи клієнту не подобались якісь наші ідеї, і ми повертались до початку. Бували моменти, коли зовсім не розуміли один одного, але якби не було проект триває не менше одного місяця, і коли люди між собою, багато спілкуються, стають ледь не рідними. А ще коли відбувається авторський нагляд, ви постійно їздите щось вибираєте, розмовляєте, постійно бачитесь. Людина відкривається, вона намагається ділитись баченням, адже довіряє тобі. Ти знайома з її сім’єю, знаєш як зручно буде їй ходити в кухні, як часто вона готує... Тому всі якісь такі моменти, які можуть не влаштовувати клієнта, то вони вирішуються під час самої роботи.

Так як ти розповідаєш, то це дуже технічна професія, але водночас і дуже творча. Чи бувають в тебе якісь творчі спади, що ти вже не знаєш, що і як зробити, не можеш вигадати щось цікаве?

Ні, поки не буває. Поки що дуже хочеться, постійно дуже хочеться зробити щось таке, чого немає ще ніде. Коли ти дивишся на те що роблять за кордоном, в Європі, і розумієш: «Блін, ми ще так далеко від цього всього!». Так хочеться , щоб просто знайшовся клієнт, який би просто сказав: «Я даю тобі гроші, роби що хочеш». Так, це дуже творча професія, і важливо не втратити за цією технічною частиною ту творчість. Реально є дуже багато моментів, які хочеться втілити в наступних проектах. 

Олена ЗАВГОРОДНЯ