Від старого КАМАЗа до супутникового спостереження: як розвивалася компанія «Волинь-Агро»

Брати Андрій і Павло Шум – засновники компаній ТОВ «Волинь-Агро» (Волинська область) і ТОВ «Житниця України» (Дніпропетровська область). «Стартанули» в зерновому бізнесі, коли їм було по 19 і 15 років, придбавши старенький військовий «КамАЗ». Сьогодні вони орендують 12 тисяч гектарів землі у Волинській та Дніпропетровській областях, упроваджують IT-технології на полях та переходять на  новітні технології господарювання.

«Волинь-Агро» обробляє майже шість тисяч гектарів землі у Турійському та Любомльському районах Волинської області. Основні культури у сівозміні – озима та яра пшениці, ріпак, кукурудза. Господарство першим на Волині розпочало вирощувати соняшник, який зараз займає 20 % у сівозміні. А завдяки активному впровадженню ІТ-технологій на полях їх сміливо можна назвати аграрними інноваторами.

Про те, як з нуля створити потужне господарство і як втриматися на аграрному ринку, Андрій Шум розповів для ютуб-каналу AGROSPHERA у випуску «Агролідер».

***

Андрій Шум призначає зустріч у своєму «куточку для душі» – власній студії акваріумного дизайну «Aquaproject» Каже, що з дитинства має хобі – акваріуми. Оскільки робота у сільському господарстві завдає чимало стресів, саме тут він може заварити чашечку чаю, сісти перед акваріумом і релаксувати. Та й це допомагає відволіктися від основної аграрної діяльності, бо може скомпонувати акваріум, підказати щось працівникам, зустрітися з людьми, які теж мають таке хобі, обговорити новинки.

«МЕНІ БУЛО 19 РОКІВ, А БРАТУ – 15»

Андрію, розкажіть, будь ласка, звідки ви родом, хто ваші батьки?

Я з Волині, хоча й народився в місті Будапешт, у сім’ї  військового. Виріс у Ковелі – це маленьке містечко, але про нього, напевно, знає уся Україна. Подорожуючі часто його проїжджають, бо тут перетинаються шляхи і на Білорусь, і на Європу. 

Як так сталося, що опинилися у Дніпрі?

У нас там проживали родичі. Я з дитинства мріяв жити в такому великому місті. Порівняно з невеличким Ковелем, воно було більшим, яскравішим, цікавішим. Багато перспектив для молоді. Там же навчався на бухгалтера.

Як ви адаптувалися? Все ж із Заходу на Схід. Чи був дискомфорт?

Було незвично бачити цей ритм життя. Тому що люди дуже швидко рухаються. Ми навіть зараз, коли їздимо на Волинь, то відчуваємо, що там набагато усе повільніше. У Дніпрі набагато швидше – усі один поперед одним.

Як ви з бухгалтера прийшли в сільське господарство? Як вперше познайомилися з агробізнесом?

Приблизно 15-16 років тому ми пішли в  «зерновий бізнес». Стартанули разом з братом і за власні кошти купили наш перший «КамАЗ». Старенький, військовий. Переобладнали його на вантажний і почали працювати!

Вам було 20 років, а брату?

Мені було 19 років, а брату 15. Зараз мені 36 і ми досі йдемо цим шляхом разом.

А як батьки сприйняли те, що брату було лише 15 років, а він уже розпочав працювати разом з вами?

Нормально. Мій брат – це людина, яка тоді «підперла» мене, підставила своє плече. Звісно, з маленького містечка було важко, бо сам, орендував житло, готував собі їжу. Воно зараз смішно згадувати, а на той час це було непросто.

Читайте також: Від картоплі до лаванди: сім історій від Бізнес.Району про винахідлих волинських аграріїв

ТОРГІВЛЯ ЗЕРНОМ – ЦЕ АЗАРТ!

Ви фермер чи бізнесмен? Хто у вас перемагає?

У мені перемагає бізнесмен. На мою думку, у фермера має бути невеличке господарство, де працює уся сім’я, замкнутий цикл виробництва.

Ви розпочали з «КамАЗу», а що було наступним? Що принесло вам більші гроші?

Спочатку ми взяли один «КамАЗ», згодом другий, третій, четвертий. Через деякий час у нас з’явився комбайн. Ми його надавали в оренду. Під’їжджали під нього «КамаЗАми» і везли зерно одразу на елеватори, чи в порти. Послуга за послугою і отримували хороші результати. Згодом взяли в оренду 150 га землі, потім розширились до 1200 га і пішли, пішли.

Скільки вам тоді було років?

22-23 роки.

Як вам не знесло дах? Брату 18 років, Вам 23. Ви заробляєте серйозні гроші. Як сталося, що ви не зупинилися в розвитку, а почали далі інвестувати?

А сідали вдвох і вирішували. Цікавилися технікою. Обирали жатки для комбайнів, які краще будуть працювати. Налагоджували логістику, мали свій трал. Той час, який можна було витратити на гульки, я витрачав на роботу. До трьох-чотирьох ночі розвозив вантажі, спілкувався з водіями.

Торгівля зерном, послуги, виробництво. Де ви отримували найбільше адреналіну?

Торгівля зерном. Це був такий азарт! Ціни скакали туди-сюди, повернення. Віддав гроші, а тобі не віддають зерно (сміється). Було весело.

А зараз торгуєте зерном?

Чужим ні. Тільки своїм. Зараз нам не сумно. У нас є сім’ї, діти. Вважаю, чим далі, тим більше часу потрібно приділяти їм. Коли щось маєш, то має бути золота середина. До безкінечності не потрібно розвиватися, бо життя проходить, а ти тільки працюєш і працюєш.

Що вас спонукало взяти в оренду отих 150 га землі?

Було цікаво. Тому що спостерігали, як люди розвиваються, з якими ми співпрацювали. А ще я люблю рослини. Ми чекали, от коли соняшник дозріє, чи спостерігали, як ростуть колоски пшениці. Спробували рік, другий – сподобалося. Почали більше вникати, занурюватися у роботу.

Де ви взяли 150 га?

Біля Кривбасу (прим. так місцеві жителі називають Кривий Ріг), де ми працювали з фермерами. Вони запропонували нам співпрацю.

Скільки зараз у вас землі в обробітку?

Кількість постійно змінюється. Зараз приблизно 11-12 тис. га.

Де вони розташовані?

Коли ми почали розширювати землі, то наймали консультантів, їздили за досвідом у Європу. Нам дали таку пораду: орендувати землю в різних зонах, щоб розділити ризики. На мою думку, максимально можна контролювати блок з 6-8 га. У нас приблизно однаково у Дніпропетровській області і на Волині.

У вас фінансова освіта, але немає аграрної. Чи допомагає це вам бути кращим у фінансовому адмініструванні?

Пройшовши шлях не одного року, це допомагає краще і швидше порахувати, скласти хороший бізнес-план. Та все ж у сільському господарстві головну роль відіграє погода. Коли вчасно дощ, або сонце – ти на коні. Дуже хотілося б щось прорахувати, але упродовж останніх п’яти років відбуваються і різкі коливання долара. Скласти бізнес-план у такому вигляді, як колись, нереально.

Але ж ми все продаємо в доларах. Чому просто не робити його теж в доларах?

Тому що орендна плата у гривнях, заробітна плата, податки – у гривнях. Для аграрія, який має можливість зберігати зерно до середини осені, щоб продати його в пікові моменти – це завжди хороший плюс. Але для цього потрібно мати ресурси.

Якщо не секрет, розкажіть, будь ласка, за якою ціною цьогоріч вдалося продати кукурудзу?

У цьому році ми працювали з «Спайк Трейд Україна». Наша податкова система змусила працювати на експорт для того, щоб продавати зерно без ПДВ. Спробували, відвантажили зерно, заключили форвардні контракти на кукурудзу. Ціна на зерно стала вищою, трішки не вгадали, а на кукурудзу знизилася. Хоча, 180 доларів за кукурудзу, думаю,непогано.

Чи думали Ви колись про переробку, чи тваринництво?

Ми думали про переробку. Мука, крупи. Якщо займатися тваринництвом, то потрібно стати справжнім фермером і переїхати жити в населений пункт, де воно буде зосереджене. Чому? Бо йому кожного дня потрібно приділяти увагу. Я розумію, що таке тварина. Ми не готові, бажання як такого немає.

А переробка?

Поки вона на рівні ідеї. Коли буде достатньо обігових коштів і ми не будемо залучати кредитні ресурси, то можна буде про неї серйозніше задуматися. Сьогодні потрібно дуже добре рахувати, бо всі торгівельні мережі беруть товар з відтермінуванням оплати, а це «замороження» ресурсів. А нам потрібно вчасно купити добрива, засоби захисту рослин, насіння, тоді коли виробники надають знижки. Думали і про свою олійницю. Поки що спілкуємося з тими людьми, які цим займаються. Одного року вигідно, а наступного ні. Стабільності немає. Потрібна чимала кількість дозволів, існує багато перешкод.

Ви займаєтесь рослинництвом. У нас в країні відбувається постійне зростання вихідних матеріалів. Собівартість зростає, а маржинальність знижується. Чи передбачаєте ви такий розвиток подій: вартість орендної плати зросте, а маржинальність буде нульовою, зважаючи на нашу податкову систему?

Розмірковуємо про це. Коли ця проблема настане, тоді і будемо її вирішувати. Сумніваюся, що зерно здешевшає, бо світове населення щороку збільшується. Цьогоріч прогнозували ціну на зерно 120-150 доларів, а вона зросла на 240-280 доларів. Не думаю, що на українській землі буде невигідно працювати, хіба що влада створить такі умови «штучно».

ДОВІРЕНІ ЛЮДИ І ДРОНИ-ПОМІЧНИКИ

Ви працюєте не один, а з своїм рідним братом. Розкажіть, як це.

Нормально. Я по-іншому і не знаю як це! Ми з першого дня йдемо по цьому напрямку. Були різні моменти, труднощі.

Труднощі у бізнесі, чи відносинах?

У бізнесі, бо не завжди отримували бажані результати. Завжди потрібно обирати, у яку техніку ми вкладаємо, чи беремо додаткові гектари в оренду, чи ми «ростемо», чи зупиняємося. Глобальних суперечок у нас не виникало. Але як і в кожному бізнесі, господарстві, яке розвивається – у мене своя думка, у нього своя. Ми завжди один одного чуємо, вислуховуємо. Даємо можливість довести правильність думки.

Яким чином ви розподіляєте обов’язки?

Фінансова частина, захист рослин, агрономічні моменти більше на мені. Павло займається логістикою, технікою, плановими ремонтами. Спільно здійснюємо реалізацію зерна.

Чи задіяний ще хтось із родини в бізнесі?

Так. У нас є багато кумів, які з нами працюють. Також з нами на Волині працює наш батько, який допомагає контролювати весь процес.

У Вас виникали проблеми через те, що берете рідню на роботу?

Ні.

Ваше підприємство «Волинь-Агро» розташоване дуже близько до кордону з Польщею. Чи відчуваєте Ви відтік кадрів?

У Західній Україні бувало, що трактористи й інші працівники їхали за кордон. Але поляки, або чехи, коли побачили, скільки до них їде робочої сили, то почали створювати жорсткіші умови праці, оплати, проживання. І люди вже в 2018 році поверталися в Україну.

Працюючи в різних куточках України Захід-Схід як Ви контролюєте це все?

Ми підібрали довірених людей, як допомагають нам здійснювати контроль.

Скільки зараз у вас працює людей?

Коли це активний сезон, то 130-150 працівників.

Ви говорили, що раніше брали активну участь у всіх процесах, а як це змінилося зараз?

Сьогодні у нас є довірені особи, наші заступники, контролери. Ми користуємося супутниковим спостереженням. Завдяки цьому всьому помічникам і дронам-супутникам, людям і маємо більше часу для того, щоб більше побути вдома, в офісі.

Чув, що Ви пішли в ІТ-бізнес. Хто цим займається? Що це таке?

Так. Ми у себе у господарствах запровадили систему супутникового спостереження – програму автоматизації SAS.  Нам це дуже сподобалося. Це великий плюс: у нас стало більше вільного часу, контролюємо кожну одиницю техніки, витрати пального, дрони надають оперативну інформацію з полів, є можливість за короткий термін часу здійснити аналіз полів, підібрати найкращі технології. В будь-якому куточку світу я бачу, що в мене робиться у господарстві.

Моніторинг дозрівання культур

Це дуже гарний помічник, яким я навчився користуватися сам і мені хочеться ним поділитися з такими як я, з більшими компаніями. Ми можемо навіть передбачити результат, який отримаємо. Ця система його покаже з похибкою 5-10 %. Як показала практика, ця система навіть прогнозує врожай, а коли ти заключаєш форвардний контракт – це дуже важливо. Про цю програму я можу довго розповідати!

Ви молодий керівник, Ваш брат молодий керівник. За яким принципом Ви формуєте культуру в команді?

Обов’язково, щоб людина позитивно мислила – це один із наших принципів. Бо сільське господарство, рослина – воно ж усе живе. З нашої сторони працівники повинні бути усім забезпечені, отримати гарний бонус. Стараємося брати людей, які вірять у найкраще, в гарні врожаї і бачать розвиток нашої держави, люблять землю.

 Контроль техніки на полі, моніторинг агрологістики

ХОТІВ ВИПРОБУВАТИ ІНЖЕКТОРНУ МАШИНУ, АЛЕ НЕ ВДАЛОСЯ

Назвіть три супер-агрогосподарства, якими на Вашу думку треба бути.

У Західній Україні це, напевно, «Вілія», «П’ятидні»  і «Західний Буг». В тих умовах вони досягають дуже хороших результатів. Аграрії Західної України приділяють полю більше уваги і роблять більше агрооперацій і захисту. Для цього спонукають  погодні умови.

От Ви так з легкістю назвали три топові західні агропідприємсва і нічого не сказали про Східну Україну. Скажіть, чи є якась різниця в стилі комунікації між фермерами там і тут? От я знаю, про «СПАС» на Волині. Розкажіть про це, будь ласка.

Громадська спілка «СПАС» – це організація, яка об’єднує, аграріїв, які разом обробляють приблизно 130-160 тисяч гектарів землі. Ми спілкуємося з колегами, вирішуємо проблеми, ділимося досвідом, розмовляємо про те, хто, як справляється. Боремося з несправедливими, на нашу думку, рішеннями влади. Наприклад, коли техніка має їхати в поле, а влада примушує їхати в область і брати у них габарит з поля на поле. Приблизно такі проблеми вирішуємо, в межах області.

А в Дніпрі?

Просто спілкуємося. Немає жодної такої спілки. Я не чув. Мене не запрошували, а на Волині запросили.

Які основні джерела отримання інформації для Вас? Про виробництво, бізнес.

Відвідуємо семінари, їздимо в місто Ганновер (Німеччина, – прим.авт.), дивимося, яка там техніка.

Що найкорисніше в плані знань, технологій, досвіду ви привезли для себе із-за кордону?

Мені дуже подобається, що в Європі кожен клаптик землі обробляють і отримують максимальний врожай. У них земля у приватній власності, мені б теж хотілося б, щоб ми з братом змогли викупити декілька тисяч гектарів. Хотілося б облаштувати поливні системи і з задоволенням робити свою справу.

У Європі є живлення, інша культура землеробства. До прикладу, у Дніпропетровській області мало хто вносить на поля багато живлення, бо тут значний відсоток гумусу і завдяки цьому отримують хороші врожаї. У Європі роблять аналіз ґрунту і за його результатами надають землі все, що потрібно для вирощування певної культури. Є й негатив: посівний матеріал і діючі речовини вони спочатку відпрацьовують у себе, а тоді надають на ринок України.  На демоділянках ми отримуємо хороші результати, а в промисловому посіві – зовсім іншої якості нам насіння привозять компанії. Це дуже прикро. Оскаржити це, чи якось добитися правди не виходить.

Що запозичили, а що пробували впроваджувати і не виходить?

Я хотів випробувати інжекторну машину, але не вдалося. Не було якісного КАСу.

Чув, що Ви колись вирощували часник і казали, що це супербізнес.

Цей досвід у нас був чотири роки. Ми навчилися вирощувати свій посівний матеріал. Але настала війна і людина, яка займалася у нас цим напрямком, пішла в АТО. Були труднощі із збором урожаю, зі всім. Потім не було ціни, а  в нас було 86 гектарів – одна з найбільших площ в Україні по часнику. Щось всередині мене сказало: досить тобі цим займатися. І мій брат настояв, щоб ми займалися тим, чим вміємо, а не часником.

У вас були збитки?

Так. Чималі збитки для господарства.

Читайте також: Часником з Іваничівщини фермери з Аджарії засадять 32 гектари землі

Яка ваша найбільша помилка як менеджера?

Хотілося зробити на полі все ідеально: внести найкращі добрива, здійснити усі агрооперації. Вірив, що я дам найкраще і в мене буде найкращий результат. Але зараз я вже прийшов до думки, що потрібно знайти золоту середину.

Чи берете участь у соціальному житті тих сільських рад, де ви працюєте та орендуєте землю? І чи повинні фермери брати у цьому участь?

На мою думку, фермери по можливості повинні брати участь. Люди звертаються за допомогою. Проблем є багато, до прикладу: відремонтувати дорогу, облаштувати освітлення. Допомагаємо. Ми придбали професійний грейдер, розпочали ремонтувати дороги. Одні ОТГ до цього поставилися з позитивом, а інші захотіли розбиратися самі, говорили, щоб я не втручався.

Зараз 2018 рік, де ви бачите себе, своє господарство через 10 років?

Хочеться, щоб надалі мої прорахунки мене не підводили і ми стабільно йшли вперед, стабільно розвивалися. Щоб не було так як зараз є між нашими полями землі, які ми не можемо взяти в обробіток, хоча ми й готові за них платити орендну плату. Держава не проводить аукціони, на різних рівнях перешкоджає. А на Західній Україні просто робити сидерацію, піднімати гумус, дотримуватися сівозміни. Я хотів би і через 10 років займатися тим, що роблю зараз.

Дмитро ГРУШЕЦЬКИЙ, AGROSPHERA