У темпі джазу: як розвивається луцька «Цитра». ІНТЕРВ'Ю
-
-
>
-
>
-
>
9344
Джерело: Фото Сергія Матвійчука
«Цитра» є першим в Луцьку та найменшим в Україні джазовим клубом. І хоч заклад працює менше півроку, але вже зараз в них виступають музиканти, відомі в країні і за кордоном.
На місяць тут влаштовують не менше 15 заходів, на барі можна замовити елітний алкоголь та безалкогольне вино, а меню складав видатний шеф-кухар. А починалося все з підвалу, заваленого лахміттям, любові до музики і дружби співачки, фотографа та місцевого громадського діяча. Як розвивати бізнес у культурно-музичній сфері? Чи може існувати бізнес, створений «для душі»?
Про ці та інші нюанси журналісти Бізнес.Району розпитали засновників луцького джаз-клубу Віктора Грисюка, Руслану Моклицю та Романа Невестенко-Домбровського.
‒ Запитаю банальне: з чого все починалося?
Роман: З джазу, з музики. Ідея давно була – зробити щось класне з музичним направленням. Раніше ми вже робили квартирники, привозили музикантів з інших міст. І ми з Віктором при кожній зустрічі обговорювали, що треба втілити такий формат у власний заклад.
Віктор: Справді, кожного разу при зустрічі говорили «от якби в Луцьку таке мати!». В мене досвід з організації джазових фестивалів. До цього мене долучив Олег Баковський, який заснував джазовий рух в Луцьку, заснував міжнародний фестиваль Art Jazz Corporation. Потім я долучився до фестивалю Jazz Bez, який проходить у різних містах.
Роман: В Луцьку багато закладів харчування. Але не було такого, щоб окрім смачної їжі, напоїв можна було б і відпочити, послухати хорошу музику, класну поезію. А тут Віктор побачив, що здається приміщення колишнього бару. Приїхали, подивилися – і вирішили, що тут створимо ось такий заклад: де не тільки смачно, а де все зі смаком.
Віктор: А ось Руслана – чудова співачка, пише пісні. Ми з нею також познайомилися через джаз-фестивалі. Розповіли про ідею, їй сподобалася – і от вирішили втілювати її втрьох.
Читайте також: Місце для людей, які працюють на себе. Інтерв’ю з директоркою Passage Interdit
‒ Але щоб перетворити старий бар у джазовий клуб, треба було багато зусиль. Хто допомагав у цьому?
Роман: В дизайні нам допомогли зі студії «Партизан». Також знаходили серед знайомих і електриків, хтось радив малярів. А так і самі цвяхи прибивали, і фарбували, і старе устаткування звідси виносили. Роботи було багато.
Руслана: Також нам дуже допомагає музикант Юрій Кльоц ‒ зі звуком. Він і установкою звукового обладнання нам допомагає, і з налаштуванням.
‒ А кому належить ідея назви закладу?
Руслана: Мені! Перше значення слова «цитра» - це струнний музичний інструмент. А ще в нас на Волині «цитрою» називають норовливу дівчину, з характером, з вогнем, який «палець до рота не клади». Я за освітою філологиня, тож підбираючи назву, погортала словники. В нас було багато робочих назв, але саме слово «цитра» поєднує і музичну тему, і місцеву авдентику, і характер.
‒ О, то ви філологиня…
Руслана: …української мови та літератури. І журналістський досвід в мене був: працювала на «Волинських новинах». Загалом ми всі троє маємо досвід в інших сферах. Можливо, це і допомогло нам разом створити «Цитру»: адже тут треба і інтер’єр придумати, і цвях вміти забити, і персонал підібрати – треба бути багатофункціональною людиною. Адже в нас стаються пригоди, в яких непідготовлена людина просто розгубиться.
‒ Наприклад?
Роман: Був в нас нещодавно один факап. В нас був концерт Місько Барбара. Вже пройшли саунд-чек, квитки продані, гості почали займати місця. І за 20 хвилин до початку пропадає світло. В нас електроживлення йде від міського Будинку культури, й іноді електромережу від перевантаження «вибиває». Але тут телефонує Вітя і каже, що там була пожежа, тож світла ми не дочекаємось найближчим часом. Тож Віктор обдзвонює знайомих і знаходить генератор, Руслана знайшла «переноску», щоб його підключити. А генератор ще потрібно було заправити. По дорозі з АЗС передивляємося відео, як цим генератором взагалі користуватися. І це все за 20 хвилин!
Віктор: Тож Рома заходить в клуб і оголошує: «В нас є дві новини: світла не буде, але є генератор для звукоапаратури та терміналу». Приємно, що ніхто з гостей не пішов, а навіть ще більше завітало. Тож в нас такий концерт вийшов: при свічках, з гарною музикою. І гості казали, що вперше побували на концерті такого формату і що це навіть цікавіше за звичний.
‒ Але ж це перший ваш досвід в управлінні закладом. З якими складнощами стикалися саме в цій сфері роботи?
Руслана: Проблеми з підбором персоналу. Адже важливі не лише професійні якості, а й щоб людина «вписувалася» в колектив і розуміла концепцію закладу. Та інколи і мені доводилося чергувати по кухні, Рома якось стояв на посуді.
Роман: О так, я тоді цілий день був «на посуді». Але то був цікавий досвід (сміється).
Віктор: Та мабуть найбільшою проблемою є брак місця. Наша популярність росте ‒ і серед гостей клубу, і серед музикантів. Але в нас не так багато місця, невеличка сцена. Тож нам поки іноді доводиться відмовляти деяким колективам, адже ми не можемо примати гурти з семи-восьми виконавців. Також на деякі заходи ми продаємо обмежену кількість квитків для гостей.
Читайте також: «Отримую задоволення від того, що люди навколо мене розвиваються», – волинський бізнесмен Віктор Корсак. ІНТЕРВ’Ю
‒ А чи пробували якось використати недолік ‒ брак місця ‒ собі на користь?
Віктор: Загалом близькість зали та сцени подобаються багатьом музикантам. Вони потім розповідали нам, що так відчувається настрій публіки, відгук гостей на музику. А ось у великих залах іноді через віддаленість слухачів цього не відчути.
Руслана: Хоча офіційно ми відкрилися 21 травня, та 30 квітня День джазу, і ми не могли проґавити таку дату. В нас відбувся джейм-сейшн, де одночасно грало 18 музикантів. Це найбільший джейм-сейшн луцьких музикантів на моїй пам’яті. І так, він пройшов у найменшому джазовому клубі України, у «Цитрі». Одні заходили на сцену, інші сходили. Наприклад, саксофоністам не потрібні підсилювачі звуку, тож вони грали і в проході. То ж ось такий особистий рекорд.
‒ Сам інтер’єр кафе-клубу зроблений зі смаком: багато дрібниць та нюансів, які цікаво розглядати. Все самі продумували?
Роман: Загальну концепцію, кольорову гамму розробляла команда «Партизану». А ось різні дрібнички вже з’являлися і від нас. Хотілося ось таких цікавинок, які нашим гостям цікаво було б роздивлятися, про які ми можемо розповісти історії. Це і раритетний програвач, і ліс на нижньому поверсі. Так-так, в нас двоповерхове підвальне приміщення. Наприклад, на холодильнику біля бару лежать вінілові пластинки – вони не просто лежать, а використовуються під час вінілових вечорів, які ми іноді влаштовуємо.
Руслана: До того ж, в нас столики не за номером розрізняються, а кожен має своє ім’я. Є столик «джаз», «блюз», «ровер» ‒ бо над ним висить лампа у вигляді велосипеда. А ось один зі столиків нам дістався завдяки нашому другу Славіку. Ось так стіл і назвали. Якось гостям за цим столиком принесли рахунок. То вони почали питати: хто такий Славік і чому ми за нього платимо? То офіціанти пояснювали, що це ім’я стола.
Віктор: Буває, так щось побачиш цікаве – о, це можна ось так класно обіграти в «Цитрі». Ось таким чином в нас з’явилася барна стійка. Або рука, що стирчить зі стіни. Нам навіть деякі гості казали, що ми нагадуємо нью-йоркські джаз-клуби. Але ми не копіювали якісь певні стилі ‒ просто хотіли створити все так, як бачимо і відчуваємо це ми.
‒ В «Цитрі» відбувається безліч музичних заходів: деякі безкоштовні, а за відвідування інших треба заплатити. Від чого залежить, чи буде захід безкоштовним?
Роман: Помилково вважати, що ціна залежить від якості. Насправді кожен захід якісний, цікавий, і над підготовкою кожного ми працюємо. Просто інколи в нас є можливість покрити видатки на проведення заходу, а інколи такої можливості не маємо. Наприклад, коли колектив їде з-за кордону або з інших міст, то треба відбити проїзд, інші логістичні нюанси.
Роман: Тобто ціна квитка не є нашою якоюсь забаганкою. До нас приїжджають дуже імениті музиканти, тож ми маємо як приймаюча сторона забезпечити їм все необхідно для того, щоб вони виступили в нашому клубі. Тому іноді вхід платний, адже нам потрібно хоча б частково відбити видатки.
Руслана: Якось був надзвичайний випадок, коли гурт «Резус Блюз» саме в нас зібралися тим складом, в якому започатковували колектив ще у 1995 році. Цікаво, що це сталося спонтанно: ось та з’їхалися в один час з різних міст до нас, і виступили в «Цитрі» саме у початковому складі.
Віктор: Також іноді музиканти зголошуються в нас виступити для підтримки, щоб в популяризувати такий формат закладу, як джаз-клуб. Ось Андрій Омельченко, який приїжджав. Він більшість часу виступає в Нідерландах, іноді в Києві. Та спеціально приїжджав до нас вже двічі ‒ щоб підтримати «Цитру».
Читайте також: Заробити при зірках: відверто про реалії концертного бізнесу у Луцьку з Євгеном Тихоновим. ІНТЕРВ’Ю
‒ Тобто при запрошенні музикантів вам допомагає те, що ви не новачки у сфері джазу і вже маєте знайомих виконавців. Чи виконавці вже самі просяться виступити до вас у клуб?
Віктор: Звичайно, виконавці і пишуть, і телефонують нам. Наприклад, 31 жовтня в нас виступить Daniel De Vita з Аргентини. Він вже був у нас, але був випадково. Взагалі він мав заплановані концерти в Києві та Дніпрі, а потім в нього був літак з Варшави. І його друзі-блюзмени порекомендували виступити в нашому клубі в Луцьку. То він зв’язався з нами.
Роман: Він зв’язався з нами за два дні до того, що він буде проїздом у Луцьку. Ми все встигли підготувати, тож в принципі вийшов такий собі спонтанний концерт. Але ось в нього тур по Європі, і він вже запланував виступ і в нашій «Цитрі».
Руслана: Це дуже показовий факт, що музикант одного разу побувавши в Луцьку, в «Цитрі», вже включає наш заклад в плановий тур. Для нас це показник якості нашої роботи. І круто, що це не єдиний такий випадок, хоч ми в принципі відкрилися не так давно.
‒ Яким музикантом треба бути, щоб виступити в «Цитрі»?
Руслана: Ми відкриті ‒ як для гостей, такі для музикантів.
Роман: Наприклад, по понеділках в нас є «Вільний мікрофон»: будь-хто може домовитись з нами і безкоштовно виступати в цей день. Ми кастинги не проводимо. Якщо є бажання зіграти або поспівати ‒ будь ласка, в нас є й фортепіано, й музичне обладнання для підсилення звуку. Тож можна запросити своїх близьких та друзів і спробувати себе на сцені.
Віктор: В нас виступали музиканти різних напрамів. Єдине, на що ми не погодимось – так це на російський реп чи «блатняк».
‒ Руслано, а ви виступаєте в «Цитрі»?
‒ Звичайно! Коли є можливість і натхнення, я можу заспівати в клубі. Хто ж мені заборонить (сміється). Я зі своїм колективом виступала і під час джейм-сейшну.
‒ Де можна побачити анонси заходів та замовити столик у луцькому джаз-клубі?
Роман: Ми є у Фейсбуці. Там ми розміщуємо анонси заходів, там же є наші контакти для бронювань. Але найкраще ‒ це особисто завітати до нас в клуб. Адже в нас багато різних зон: є барна стійка, є столики на двох зі шторками, є диванчики, є «столик індивідуаліста-інтроверта». Тож можна обрати і забронювати собі місце саме там, де ви почуватиметесь комфортно.
‒ Щодо музики зрозуміло. А як щодо страв і напоїв: чим «Цитра» може пригостити?
Руслана: В нас хоч не таке різноманітне меню, але воно розроблене можливо одним з найкращих кухарів регіону, а може всієї України ‒ Юрієм Хазіповим. Він повірив в нас, в нашу ідею і допоміг.
Роман: В нас мабуть найкращі пропозиції щодо коктейльної карти взагалі по Луцьку. Я також працюю над розробкою. В нас лише справжні марки елітного алкоголю використовуються в коктейлях – ніякої заміни! Є вибір безалкогольних коктейлів також. До речі, в нас тут новинка – безалкогольне вино. Це не виноградний сік, а справді смачне німецьке вино. Є й червоне, і біле в нашому асортименті. Плануємо найближчим часом додати в меню й безалкогольні шоти.
Віктор: Також в нас з 12:00 можна замовити бізнес-ланчі ‒ смачно і недорого.
‒ А якщо подивитися на «Цитру» не як на затишний і цікавий джазовий клуб, а як на втілення певного бізнес-плану. Чи ставили ви собі бізнес-мету при створенні і чи змінилася вона зараз?
Руслана: Загалом півроку для того, щоб заклад почав працювати як заплановано, почав приносити заробіток – це замалий строк. Тим паче такий заклад, як у нас, направлений скоріше на розвиток культури і гостинності в місті, ніж на те, щоб заробляти на ньому кошти. Тож якісь підсумки підводити ще рано. Можливо, коли вже буде рік існування клубу.
Віктор: Та в нас не було великих амбіцій щодо заробітку. Звичайно, ми розраховуємо як мінімум на самоокупність. Та робимо все не заради грошей, а, так би мовити, для душі. Ми втрьох вболіваємо за музичну культуру, хочемо розвивати її в Луцьку. І ми вважаємо, що місцевий джаз-клуб є важливим для цього компонентом.
Роман: Ми створювали місце, щоб кожен в ньому почувався своїм, розумієте? Це не «клуб для своїх», що є якимось закритим. Наша ціль ‒ щоб кожен та кожна почувалися у нас комфортно, вільно, розкуто. Це і була наша головна задумка. Щоб було і смачно, і цікаво. Адже в нас немає клієнтів, у нас всі гості. І кожному гостеві ми раді.
Ірина ТРЕБУНСЬКИХ
Цей матеріал підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED
