Вар’яти на дрезині: як сусіди прорубують українсько-польський кордон
-
-
>
-
>
-
>
9574
«Наша мрія така: щоб знову почався нормальний рух пасажирських поїздів до Нижанковичів», – відразу по ділу розпочинає лідер ініціативи «Linia102» Вацлав Майка у кафешці, яку облаштували в старовинному вагоні на залізничній околиці Перемишля.
Це місто розташоване за 12 кілометрів від свого найближчого українського сусіда Нижанкович, історичного містечка, яке нині має статус селища міського типу у Старосамбірському районі Львівської області. Зараз воно виглядає глухим кутом України, хоча мало б бути брамою до Євросоюзу.
Жителі прикордоння з обох сторін азартно добиваються відновлення залізничного руху на закинутій колії першої угорсько-галицької залізниці. Цей рух назвали «Linia102». Йдеться не про екстрений телефон української поліції, а номер колії у польській номенклатурі залізничної мережі. У Перемишлі організація називається «Linia102.pl», а в Нижанковичах відповідно ГО «Лінія102.ЮА»
… Після Другої світової війни новий міждержавний кордон перетнув «лінію 102» у двох місцях. Так утворилася своєрідна залізнична дуга Перемишль-Нижанковичі-Хирів-Кросьценко. Попри логістичний казус цією залізницею курсував потяг Варшава-Загуж (Загір'я) аж до 1994 року, поки не закінчилася дія міждержавного договору, який незалежні Польща і Україна не продовжили.
«В радянський період цей маршрут був своєрідною атракцією для поляків та іноземних гостей ПНР. Потяг їхав без зупинок для митних формальностей, з наглухо закритими дверима, але з вікон можна було подивитися життя у Союзі», – розповідає Віктор Гальчинський зі Львова, який стояв біля витоків ініціативи з українського боку кордону.
На українській частині цієї колії до зі Старого Самбора до Нижанковичів досі курсує потяг на два стареньких вагони. Але активісти вважають, що закинута колія може дати нове дихання прикордонним громадам.
Читайте також: «Контрабас»: які схеми працюють на кордоні та чому Україна втрачає мільярди
22 РОКИ ПРОСТОЮ І РАПТОМ
Колію, яка сполучає Польщу та Україну, є найкоротшим залізничним шляхом в Карпати, ніяк не використовували 22 роки. Аж поки восени 2016-го в колі спілкування колишніх залізничників і прикордонників не виникла навіжена ідея – проїхатися з вітерцем на технічній дрезині.
«Ми ж вар’яти з Пшемишля! Надумали розчистити ту занехаяну колію. Влаштували Pierwszа Biesczadska Siekierezada Kolejowa, тобто перша бещадська залізнична сокиризада. Ми вигадали таке слово від «сокира», якою прорубували ті хащі. До акції приєдналися близько двох сотень волонтерів. Це були і добровольчі пожежні дружини, і поліцейські, військовослужбовці, і залізничники, а також чимало старших людей, які хочуть залишаться активними і корисними суспільству. Сім кілометрів рейок ми позбавили від чагарників і доїхали до польсько-українського кордону. Це був величезний успіх!», – емоційно ділиться пан Вацлав, сам прикордонник на пенсії.
На краю Республіки Польща щасливі активісти були змушені зупинитися. Стали міркувати що робити далі. Бо самі по собі ці 7 кілометрів закритого шляху не мають жодної цінності у приміському сполученні.
Але завзяті поляки вирішили будь-що, але потрапити по той бік кордону. Зійшлися на тому, що круто було б привітати дітей учасників АТО з Днем святого Миколая.
І тут у гру вступив Віктор Гальчинський, речник «Кредобанку» у Львові. Саме він відгукнувся на повідомлення Вацлава Майки у соцмережі (а Майка написав тоді багатьом людям, та безрезультатно).
«То було напередодні Нового року і в банку мали «вакантний» соціальний проєкт. Наше керівництво зацікавилося ідеєю і ми підключили усі можливі контакти серед державних установ Львівщини, які могли вплинути на відкриття тимчасового пункту пропуску у Нижанковичах», – переповідає Віктор Гальчинський. Чоловік настільки «втягнувся» у цю авантюру, що згодом став членом правління ГО «Лінія102.ЮА».
І тоді у передноворічний час відбулася історична подія: після тривалої перерви по старовинній колії у Нижанковичі з Польщі прибула дрезина з подарунками і веселими поляками. У містечку відбулося тепле сусідське свято міжнародного рівня «Миколай без кордонів».
Ну і далі закрутилося. Від часу першого візиту до карантинного закриття кодонів раз на квартал для «вар’ятів з Пшемишля» відкривають пункт пропуску на державному кордоні.
НАРОДНА ДИПЛОМАТІЯ
Активісти «лінії102»з обох боків межі ставлять логічні питання до своїх Урядів. Чому уздовж … кілометрового кордону є всього стільки то пунктів пропуску, які перевантажені. Чому вони мають намотувати кілометри до найближчих пунктів пропуску, коли кордон у них на городами?
Читайте також: Оксамитова завіса: чому кордон має стати пріоритетом українсько-польських відносин
Ще за часів уряду Єханурова говорять про відкриття тут автомобільного і пішого пунктів пропуску, а у «польському кредиті» для України (Угоду про позику 100 мільйонів євро підписали у 2015 році), що передбачений на облаштування кордону, є цільові кошти на відкриття цієї брами на переході Нижанковичі-Мальховіце і вже за рік-другий прикордонний рух тут запуститься на повну.
Та ініціатива «Linia102» наполягає: у Нижанковичах потрібно відкрити ще й залізничний пункт пропуску. Активісти бачать у такому сполученні тільки переваги. Насамперед, залізниця – найбільш комфортний транспорт для перетину кордону, тому що немає черг і виснажливих формальностей, всі процедури і паспортний контроль відбуваються під час руху потяга.
Туристичний потенціал гілки величезний: українські курорти Моршин, Трускавець та карпатські села можуть отримати чималий потік відпочивальників з Польщі. З протилежної сторони Перемишль теж перебуває в постійному очікуванні українських мандрівників, на яких орієнтована вся туристична інфраструктура міста.
Для повноцінного відновлення залізничного руху по історичній колії потрібні чималі інвестиції від обох держав: треба ремонтувати і рейки, і дорожнє покриття. Але крім грошей, потрібна і політична воля. Поки уряди зволікають і затягують, «Linia102» і сама дає доброго жару. Поводять чимало заходів, до висвітлення яких активно залучають мас-медіа. Завдяки якісній комунікації вдається постійно підтримувати увагу суспільства і влади до проблем прикордонного руху.
Для того, щоб дозволити собі багато активностей потрібні і ресурси. Так, на околиці Перемишлі з’явився «вагон-кав’ярня» з «вагоном-готелем», є маленький музей, мініпарк дрезин і навіть майданчик для концертів. Ці об’єкти стали водночас розвагою для місцевих та туристів і ефектним місцем проведення заходів від «Linia102».
«Вагон-ресторан та вагон бізнес-класу працюють на постійній основі. Те, що вони з'явилися - заслуга linia102.pl і особисто Вацлава Майки, який випросив ці історичні вагони у PKP Intercity та домовився з PKP Cargo про їх доставку з Варшави», – пояснює Віктор Гальчинський.
Читайте також: Лучанин вже два десятиліття організовує «народну дипломатію». ІНТЕРВ'Ю
Найбільш грандіозним досягненням ініціативи у фінансовому плані стала перемога у конкурсу проєктів від транскордонної програми «Польща-Білорусь-Україна». На проєкт «Популяризація туристичних об'єктів Першої угорсько-галицької залізниці» вдалося залучити грант розміром майже 52 тисячі євро.
Ці кошти витратять промоцію об'єктів історичної та культурної спадщини та розробку стратегії розвитку залізничного туризму. Для цього проведуть тренінги для представників самоврядування прикордонних громад з України і Польщі щодо привабливості залізничного туризму, проведуть ознакування пам'яток інженерії та архітектури по обидва боки кордону, влаштують поїздки молоді залізничною спадщиною.
Читайте також: Як польське Підкарпаття перетворили на Країну смаку і на цьому заробили всі
Головним бенефіціаром проєкту стала громадська організація «Лінія102.ua», а партнерами Державна Вища Східноєвропейська Школа у Перемишлі та Західно-Український ресурсний центр.
«Я заявляю, що нас не цікавить політична чи релігійна діяльність. Нас цікавить виключно добросусідство. Це така наша народна дипломатія», – підсумовує Вацлав Майка, вар’ят із Перемишля.
Наталія ПАХАЙЧУК
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
