Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
БІЗНЕС.РАЙОН
Дівчина, яка шиє сумки
Дівчина, яка шиє сумки

Євині дочки: історія луцького хенд-мейду, який мріє стати бізнесом. #НЕЗЕЛЕНІ

16:23 05.12.2019
3318

Коли я вперше побачила сторінку «Євиних дочок» на Facebook, чомусь одразу уявила собі сестер, які разом шиють торбини на старій бабусиній машинці. Такою теплою і сімейною видається ця маленька справа, яка вже кілька років намагається перетворитися у бізнес.

Ринок українського хенд-мейду як ніколи залежний від соціальних мереж. Майстри і майстрині використовують безкоштовні платформи Facebook та Instagram, аби розповісти про себе світу, поширити інформацію про свої вироби та продавати їх через інтернет. З кожним роком, однак, механізми соцмереж ускладнюються, а доступ до широкої аудиторії все більше монетизується. Про те, як молодому хенд-мейдеру вижити у час інформаційних технологій та не втратити власну справу, ми говорили з подругами Олею Присяжнюк та Олею Ільчук, які вже 5 років шиють авторські торбини під брендом «Євині дочки».

Дівчата почали свою справу у 2014-му, коли одній з них було 22, а іншій – 24 роки. Обидві були випускницями художньої школи, мали університетську освіту, і мріяли почати щось своє. Спершу паралельно з основною роботою, але в перспективі – перетворити хобі на зайнятість зі стабільним доходом.

Історія «Євиних дочок» доволі типова для тих, хто знає хоча б одного майстра хенд-мейду. Незвичайним у цій справі є те, що вже 5 років бізнес перебуває на етапі «зародження». Численні невдачі не змусили дівчат відмовитися від власної справи, і Олі продовжують шити авторські сумки.

«Коли я була малою, то мені подобалося робити одяг для ляльок. Хотіла бути дизайнером одягу, але оскільки це дуже важко, виникла ідея почати із жіночих аксесуарів. Я запропонувала це подрузі, і вона погодилася», – розповідає Ольга Ільчук.

Читайте також: Меди на вагу золота: як пасічники з Волині виробляють хмільну «візитівку» України


У іншої Олі на той час вже був перший «сумковий» досвід. На першому курсі університету дівчина пошила собі рюкзак зі старого світ-шоту.

Справа у дівчат почалася зі старої радянської тканини, що дісталася в спадок від бабусі. Спершу були еко-торбини у етно-стилі. Зараз же, кажуть дівчата, вони еволюціонували, і роблять сумки такого собі «стріт-стайлу». Екологічний тренд все ще актуальний, тому для виробів вони принципово не беруть шкіри. Працюють тільки з якісними шкірозамінниками.

Перша історія продажу доволі типова. Дівчата зробили сторінку тоді ще Вконтакті, і опублікували там фото виробів.

«Наші сумки просто розлетілися. Ми дуже низьку ціну поставили. Знайомі говорили: що ви робите? (сміються – авт..). Виходить, ми збивали ціну іншим людям», – розповідає Оля Присяжнюк. Паралельно з «Євиними дочками» вона почала працювати вчителькою малювання у приватному дитячому садку.

Ольга Ільчук за ці роки поміняла з десяток робіт, і продовжує себе шукати.

«В основному, сфера обслуговування. Менеджер, офіціант, адміністратор, продавець, навіть в кол-центрі «ПриватБанку», на «Електротермометрії». В ПортCity навіть два рази працювала. Для мене робота – це додатковий дохід. Основна моя справа, все таки, «Євині дочки», – пояснює дівчина.

Читайте також: Ноги годують: один день з луцьким чоботарем. РЕПОРТАЖ

Зі справою цією, однак, все дуже нестабільно. Відчутний удар по ній зробила заборона соцмережі Вконтакті. Подруги до останнього не вірили, що це станеться, і плакали, бо продажі тоді майже припинилися. Потім почали розвивати власні сторінки на Facebook та Instagram. Зараз, кажуть, і тут не все гладко.

«По-різному в нас ідуть замовлення, хвилями такими. В теперішній час стало реалізовувати наші речі важче набагато. Це зараз у всіх хенд-мейдерів, тому що Instagram заборонив програмки для розкручування сторінок. Тепер розкрутка є платною і «білими методами». Раніше всі використовували програми, блогерів, «give-away», і коли ти викидав свій пост, його бачило безліч людей. Зараз – ні», – розповідають.

Були спроби також відкрити власний магазин. Задумувалися і про створення інтернет-магазину. Але це, переконані, сьогодні річ більше номінальна і статусна. Наразі для них важливо налагодити продажі.

Читайте також: Мамсько-татський магазин: як лучани зробили своїх безробітних батьків бізнесменами

Їх сумки, переконані дівчата, для креативних людей, які не бояться носити щось не таке, як усі.

«Велику нішу у нас заполонила «гуманітарка». Я бачу цілі мережі секонд-хендів у Луцьку. Я мала мрію, щоб якісь якісні, хороші, цікаві дизайнерські речі були доступні кожній людині. Аби воно було нове, добре відшите і нашого виробництва», – каже Оля Ільчук.

Дивно було дізнатися, що працюють подруги окремо. Кожна має свої викройки і свої замовлення. Раніше вони шили сумки самотужки, але зараз працюють з шевкинею, і свою увагу зосереджують передусім на унікальному дизайні.

«Євині дочки» пропонують лімітовані серії сумок. Тому з ними легко виділитися серед натовпу. Проблема часом буває у тому що повторити певний виріб нема можливості, адже колись дівчата закуповували тканини на ринку у Косові. Брали їх клаптиками, і використовували у сумках. Зараз вже, кажуть, постачальники в основному з Луцька.

У дизайні орієнтуються на те, що із сучасних трендів подобається особисто їм. Розповідають про «мудборд» - таку оригінальну дошку, де збираються ідеї, і потім з них компонують авторський виріб, експериментуючи з формами і тканинами.

Читайте також: «Скажи собі ммм», − засновниця бренду органічної косметики. #НЕЗЕЛЕНІ

Коли сумки вже готові, їх професійно відфотографовують. В час соцмереж візуальна презентація товару особливо важлива. Для зйомок запрошують також моделей.

«Тут важливо постійно вчитися. Аби правильно користуватися соціальними мережами, треба не випадати з інформаційного потоку, йти в ногу з часом. Я багато читаю, бо фінансової можливості піти на курси нема. Тому собі десь постійно підчитую блогерів різних, спеціалістів з SMM. Намагаюся бути в тренді», – розповідає Ольга Ільчук.

Поки майстрині адаптуються до нових обмежень, які на них накладає інформаційний світ. Дівчата, як і всі хенд-мейдери, мріють колись мати власну майстерню і працювати тільки на себе. До цього, кажуть, ще треба докласти багато зусиль. Поки-що завдання цієї маленької справи – вижити і утвердитися.















Читайте також: Бартер емоцій: як двоє друзів перетворили театр вогню на бізнес. #НЕЗЕЛЕНІ

Людмила РОСПОПА

загрузка...
Коментарі
21 січня
Сьогодні
Вчора
19.01.2020
Топ оголошення
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин