Нема натхнення на моду: луцький кутюр’є шиє рукавиці для військових

Руслана Лазарєва добре знають шанувальники ексклюзивного ділового одягу у Луцьку і Києві, де є майстерні кравця.

Пошиті його руками костюми носять арабські принци. 

Але зараз кутюр’є за добу відшиває близько семи пар шкіряних комплектів рукавиць для військових. Передає волонтерам, а ті своєю чергою розподіляють амуніцію за потребою.

Більше про своє волонтерство Руслан Лазарєв розповів журналістам видання Бізнес.Району.

Коли росія вторглася в Україну, кравець вирішив: не може залишатися осторонь, потрібно щось робити! 

Знайшов контакти волонтера Андрія Дударя, зателефонував розпитати про потреби військових. Від нього дізнався, що бійцям не вистачає тактичних рукавиць. Тож – не роздумуючи – взявся їх шити.

«Рукавички відшиваю на волонтерський центр, а вони вже відправляють хлопцям. Мені привозять викройки, а я їх зшиваю», – розповідає майстер. 

Кутюр'є зауважує, що будь-яке шиття має свою технологію. Як правильно шити цей елемент військової амуніції, Руслану показав Андрій. 

«Нині час такий, що не завжди є потрібні елементи для шиття. Буває, не вистачає «липучки», стропи… Дістати необхідне, знову ж, допомагають волонтери. Вони вже знають, що і де взяти», – продовжує чоловік.

Зазвичай на рукавички перешивають старі шкіряні речі. В середньому за добу Руслан Лазарев відшиває близько сели пар рукавичок. Зізнається, робить це не швидко. 

«На початку процес йшов повільніше, бо ж треба було вивчати, що і як правильно зшити. Згодом навчився. Знову ж, як говорить Андрій, що він бере й зшиває викройки, а я дивлюся, що десь трохи нерівності – й мушу підрівняти: «підстукати», підрізати… На це теж витрачається час», – ділиться кутюр’є.

Наразі для роботи майстра матеріалів здебільшого вистачає. Каже, немає дефіциту шкіри, ниток. Натомість є потреба в тасьмі, стропі та липучках. Зізнається, небайдужі телефонують, пропонують віддати на пошив старі шкіряні куртки, проте наразі з цим матеріалом перебоїв немає. Вживана шкіра, зауважує, відбирається, адже на кожну деталь майбутнього потрібен інший вид, й від тугого залежить що і як кроїти. 

***

Канонам шиття Руслан Лазарев навчався у відомого італійського майстра ручної роботи Гаетано Алоізіо. Туди чоловік поїхав  2002 року. Розповідає, прагнення вдосконалити кравецькі вміння було настільки потужним, що на початку погодився виконувати в ательє італійського кутюр’є «найчорнішу» роботу.

«Життя в чужій країні фактично довелося починати з нуля. Але потроху здобував нові навички, рухався кар’єрними сходами.  Коли ж Гаетано довірив мені відшивати штани для арабських принців – це стало найвищим визнанням моїх вмінь. Майстер їздив до Саудівської Аравії знімати мірки, згодом возив речі на примірку, а шив їх безпосередньо я», – пригадує закордонний досвід кутюр’є з Луцька.

Пробувши 15 років в Італії, Руслан Лазарев вирішив повернутися в Україну. Вирішив: все ж хоче працювати на рідній землі.

Приїхавши додому, одразу взявся шити одяг за тими стандартами, яких навчився у Римі. Здебільшого шив чоловічі речі, однак брався й за жіночі. Поціновувачів якісного та унікального одягу чекати не довелося.

«Серед моїх клієнтів були політики, бізнесмени, а також люди, які просто хотіли мати в своєму гардеробі гарну річ. Я працюю лише з тканинами високої якості. Шию сам, помічників у мене не було. Один костюм шив близько двох-трьох тижнів. Всі свої речі шию вручну, вони – унікальні. На машинці зшиваю лише деякі шви», – каже Руслан Лазарев.

Читайте більше про історію Руслана Лазарева у матеріалі Щоб костюмчик сидів: луцький кутюр'є одягає клієнтів за канонами Італії

***

Луцький кутюр’є зізнається, що з початком війни основну справу – пошиття костюмів та пальт змушений був поставити на паузу. Каже, нема натхнення для цієї роботи.

«Пошиття модних речей – справа, на яку потрібен інший настрій, аніж зараз. Робота є, лежить, але братися за неї нема охоти. Можливо, з часом відновлю процес. Зараз кожен помагає країні, як може. Хтось бере до рук автомати та йде на передову, я ж можу допомогти в кравецькій сфері. Вона теж потрібна. Багато дзвонять і кажуть, що немає то одного, то іншого. Часто питають за розвантажувальні жилети, хоча їх також багато хто шиє. Але разом із тим і на рукавиці попит великий», – резюмує майстер.