УВАГА Волинь, Рівненщина, Закарпаття, Львівщина!

повітряна тривога

усі в укриття

Любов до роботи, війна та професійне свято: життєві історії Свалявського ринку

08 Серпня 2022, 18:00
Любов до роботи, війна та професійне свято: життєві історії Свалявського ринку 1258
Любов до роботи, війна та професійне свято: життєві історії Свалявського ринку

Відзначати День працівників торгівлі почали з 1996 року. З нагоди свята журналіст інтернет-видання Район.Свалява навідався до місцевого ринку, де почув багато різних життєвих історій від людей, які продають різні товари. У кожного з них за плечима – великий досвід, гіркий, часом важкий, але це те, з чого складається життя ринку. Те, без чого він не може існувати вже багато років.

Свалявський ринок – частина історії нашого міста, а його підприємці – її міцний фундамент.

Першою, хто відкриє сторінку життя Свалявського ринку, є продавчиня м’ясної точки Зінаїда Чубірка.

Десять років тому вона переїхала до Сваляви з росії і вже цього року повинна була отримати громадянство України, але у зв’язку з війною це питання відклалося на невизначений термін. Наразі жінка має посвідчення на постійне місце проживання в Україні та гіркий досвід спілкування з рідними, які знаходяться по ту стороні фронту. Але попри такі обставини Зінаїда не перестає любити Україну та навіть записалась на курси української мови, бо, як розповідає, на закарпатському діалекті вдалося навчитись розмовляти, а досконало українською – тільки частково.

– Я люблю цю державу, я живу у ній з 18-ти років, як тільки вийшла заміж. Мені тут понад усе подобається цей дух, люди; тут все інакше, ніж було там.

Як вплинула війна з росією:

– Дуже. Емоційно дуже (не стримує сліз, – авт.). Я не очікувала. Перестала спілкуватися з багатьма своїми «друзями», з якими росла в одному дворі. У мене була навіть хороша знайома, я так вважала. Вона працює у військовому флоті рф, з якою я теж перестала спілкуватися через погрози у перший день війни.

Вона написала тоді: «Ми ваші національні батальйони просто закопаємо…». Мені було дуже неприємно. Я взагалі ненавиджу цю війну. З мамою та сестрою наразі ще спілкуюся, бо вони не дивляться телевізор, і взагалі проти цієї війни, яку там називають «спецоперацією». А от з родичами та «друзями» взагалі не підтримуємо більше зв’язок.

Моя історія:

До того як прийшла на ринок, я працювала швачкою у колишньому магазині «Курортний», адже за фахом я – швачка. Чесно кажучи, ця професія мені не дуже подобалась, я трохи попрацювала та звільнилась, і якийсь час працювала на заробітках у Чехії. Після повернення з-за кордону почала працювати у м’ясній торговій точці. Наразі працюю тут вже три роки. Робота мені дуже подобається, найбільше, напевно, через постійну можливість спілкування з людьми. Я взагалі люблю говорити з людьми, це моя стихія. Можу сказати, що робота продавчині – одна з тих, які мені найбільше подобаються.

До дня торгівлі хочеться побажати колегам, щоб були більш привітними, бо мало зараз є продавців, після обслуговування яких тобі хочеться знову повертатися в той магазин. Бажаю бути більш доброзичливими, тоді у них завжди будуть клієнти. Миру на нашій землі та мирного неба.

Ветеринарка Марія Мигович вже понад 12 років продає ветеринарні товари.

Колись жінка працювала ветлікаркою у місцевому колгоспі в селі Дусино. Обрала професію ветеринара через престижність роботи на той час. І хоча зараз ця робота, зі слів Марії, не користується великою популярністю, все ж вона працює з тим, що їй найбільше до вподоби.

Робота у відділі кадрів та шлях до ринку:

– Після того, як Україна стала незалежною, я перейшла працювати у відділ кадрів у сільський колгосп, який суцільно змінився після розпаду ссср, і пропрацювала там до 2010 року. Далі після звільнення, пішла працювати на ринок. Коли стояла на обліку у центрі зайнятості,  до мене підійшов майбутній керівник і запитав, чи не потребую я роботи? Я погодилась і ось вже працюю тут 12 років. Робота мені подобається, я завжди на людях, з ними весело, швидко час проходить, люди приходять, запитують, я надаю консультації. Адже окрім ринку, працюю на виїзди, бо ще проводжу операції та лікую домашніх тварин.

Як вплинула війна з росією:

– На ветеринарію це вплинуло. Багато людей приїхали з гарячих точок на Закарпаття із тваринками, яких потрібно обслуговувати, яким потрібні корми, різні засоби захисту і т. д. Це суттєво додало нам роботи.

Побажання колегам до Дня торгівлі:

– Тільки миру! Тільки перемоги! Щоб люди мали можливість купувати продукти, щоб не боялися закуповуватися. Бо від цього залежить і наш хліб.

Марія Щербюк – приватна підприємиця працює на ринку 27 років.

У 1997 році жінка відкрила власну продовольчу точку. До того моменту встигла попрацювати кухарем в одному зі свалявських санаторіїв. Після скорочення жінка залишилась без роботи, тому спробувала відкрити власний бізнес.

–1997-й рік був дуже важким. Починати було складно, оскільки не було свої клієнтів. Не було нормального місця для торгівлі, але з часом все налагодилось. Починала я торгувати з солодощів – це шоколадки, печиво, цукерки, а далі асортимент розширився і я почала додавати до нього ковбаси, масло і т.д.

Любов до власної справи:

– Я дуже люблю свою роботу. Дуже люблю працювати з людьми, роблю це завжди із задоволенням. Ціную своїх клієнтів і намагаюся обслуговувати так, щоб мій покупець завжди повернувся до мене. Слава Богу, постійних клієнтів за ці роки у мене достатньо.  У мене був момент коли я хотіла залишити цю роботу, через певні причини. Але любов до роботи виграла. Я вважаю, що захоплення власною справою – понад усе, кажу як є.

Як вплинула війна з росією:

–  Ця війна дуже вплинула на ціни. Люди почали менше заробляти і, відповідно, менше витрачати. Якщо раніше купували, наприклад, кілограм риби чи палицю ковбаси, то зараз купують на третину менше. Також змінилась торгівля з напливом нових клієнтів, себто переселенців. Ми дуже добре їх прийняли. Люди були, звичайно, різні, але ми знайшли до підхід до кожного. Розумієте, вони приїхали з інших міст, не знають наш асортимент продукції, у них він зовсім інший, там зовсім інші виробники. Вони стараються купувати товар вищої якості, як масло, так ковбасу і все інше. Ми у свою чергу старалися робити все для того, аби у них справилось гарне враження про наш ринок та наше місто.

Марія Тинкач – продавчиня солодкої випічки, працює на ринку сім років.

Жінка працює у сфері торгівлі понад 30 років. Значну частину свого життя працювала у магазині «ОРС» в різних відділах. Цю роботу їй подарував Господь, – вважає продавчиня, бо йшла до цієї професії за покликом серця та власним бажанням. Декілька років тому у неї виявили великі проблеми з серцем. Наразі жінка чекає своєї черги на трансплантацію органу в Києві. Каже у зв’язку з хворобою важко дихати, але любов до власної справи більша.

– Я працюю тут вже сім років. Наразі ця робота мені дуже подобається і найбільше підходить для мого стану здоров’я. Мені тут подобається. Спілкування з колегами, з клієнтами... Скажу як є, від душі й від серця, моя робота – це моє життя. Як казала мені покійна мати: «Ти – природжена продавчиня». Зараз багато хто приходить на таку роботу з різних причин, щоб заробити грошей чи ще щось. А я йшла на цю роботу за покликом серця.

Марія Тинкач – продавчиня жіночих аксесуарів для волосся, працює на ринку 17 років.

Довгий час жінка працювала на склотарному заводі. Після того, як підприємство зупинило свою діяльність, потрібно було шукати нову роботу. Це змусило її розпочати власну справу, аби хоч якось заробити собі на хліб. Зараз вона продає жіночі аксесуари для волосся та, зі слів жінки, робить жінок трішки красивішими.

–  У 1995-му році я і багато інших втратили роботу. По правді, не було за що жити. Це змусило мене спробувати себе на ринку, аби хоч якось прогодуватися. Відтоді й донині працюю продавчинею. Дрібненький товар продаю, але мені добре. Отримую невеличку пенсію, а до неї тих коштів, які я тут зароблю, мені вистачає. Я звикла працювати, адже до 17-ти років стажу продавця маю 27 років стажу на заводі. Тому щось змінювати я не збираюся. Поки мені Бог дає здоров’я – буду працювати. Багато людей мого віку вже сидять дома і виживають на ті кошти, які їм дала держава, а я ще здібна, Слава Богу, заробити собі додатково. 

Бистрянин Ярослав – продавець шкарпеток, працює на ринку 20 років.

Ярослава знає чи не кожен житель Свалявщини. Він одним з перших розпочинав продавати шкарпетки на свалявському ринку. Чоловік багато років працював на будівництві, поки справа перестала приносити задоволення. Відкрити власну торгову точку змотивували чоловіка родичі, які, до слова, також мали власний бізнес. Декілька разів чоловік допомагав у торгівлі родичам, а далі зрозумів, що може займатись підприємницькою діяльністю сам.

–  Попередня робота не була чимось таким, з чим було важко прощатися. На ринку знаходжусь чи не кожного дня, важко не працюю, трішки-трішки, але можна заробити, на хліб достатньо. Робота з людьми – це також важливий момент. Мені подобається працювати з людьми. Інколи, звичайно, доводиться десь промовчати, погодитись з клієнтом. Але в цілому роботою задоволений.

Побажання колегам з нагоди професійного свята:

– Нехай Господь рясно благословить всіх, бо ми без Бога – ніщо і ніхто. Він нам дав життя. Зранку ми прокидаємось завдяки йому і тільки з його допомогою можемо ходити та працювати.

Маріетта Мигович – продавчиня фруктів, працює на ринку 22 роки.

Жінка за фахом є бухгалтеркою, проте ніколи нею не працювала. Любов до людей надихнула її розпочати власну справу. У цьому допоміг чоловік, який вже мав досвід торгівлі фруктами зі своїм братом. Розпочинали все поступово, і за стільки років торгівлі працюють тільки з одним видом товару – фруктами.

– За стільки років торгівлі ми знаємо досконало свою специфіку роботи, у нас є свої постійні клієнти. Але для того, щоб у тебе були постійні покупці, потрібно дуже постаратися. Для початку треба мати різний товар, як більш дорожчий, так і дешевший. 

Як вплинула війна з росією:

– З початку війни клієнти дещо змінилися, був великий хаос, великий наплив людей, переселенців, торгівля збільшилася, ну і вибагливих клієнтів також побільшало. Але нічого, знайшли спільну мову. Зараз людей поменшало, адже багато хто повернувся до своїх домівок, тож торгуємо наразі у звичайному режимі.

Побажання колегам з нагоди професійного свята:

– Насамперед хочу побажати колегам терпіння. З людьми все-таки працювати не так легко, як може здатися, на перший погляд. Я б сказала, що це одна з найважчих робіт, потрібно пристосовуватися до кожного, вміти вислухати, порадити, стриматися, промовчати, навіть коли настрою бракує. Тому терпіння вам, дорогі продавці!

Фото і текст: Анатолій Молнар

Висловлюємо подяку головній бухгалтерці Свалявського ринку Наталії Береш у підготовці матеріалу.

 

Коментар
Код блоку:
30/09/2022 П'ятниця
30.09.2022
29.09.2022