Щоб костюмчик сидів: луцький кутюр'є одягає клієнтів за канонами Італії

09 Вересня 2020, 18:45
Модельєр Руслан Лазарев 10506
Модельєр Руслан Лазарев

Руслан Лазарев 15 років жив і працював в Італії. Там чоловік опанував мистецтво шиття, працюючи помічником відомого кутюр’є Ґаетано Алоізіо. Під брендом італійського модельєра українець відшивав штани для арабських принців.

Згодом і сам став справжнім майстром: перемагав на престижному конкурсі «Золоті ножиці».

Але нещодавно він повернувся у Луцьк і заснував Ательє високої моди. На старій машинці створює авторські ділові костюми та верхній одяг для чоловіків і жінок.

Про життя в Італії, повернення додому і ремесло кравець Руслан Лазарев розповів журналістам видання Бізнес.Район.

... Руслан Лазарев орендує місце в одному з магазинів одягу в центрі Луцька. Тут зустрічається із клієнтами, робить заміри, примірки. Час від часу від’їздить до столиці, оскільки географія клієнтів не обмежується рідним містом. Гучне відкриття Ательє високої моди мало відбутися весною, але завадив карантин.

 

Саме у майстерню кравець запросив і нас на розмову. Чоловік надзвичайно ввічливий, з хорошими манерами та приємним голосом.

По кутках приміщення стоять два манекени, одягнуті у комплекти чоловічого та жіночого одягу. Усі речі – ручної роботи. На дзеркалі висить викрійка чоловічої жилетки, на стелажі збоку – зразки тканин, нитки, кравецьке приладдя…

 

 

 

Читайте також: Євині дочки: історія луцького хенд-мейду, який мріє стати бізнесом. #НЕЗЕЛЕНІ

 

Пошиті власноруч куртки продавав під «брендом» імпортних

За професією пан Руслан – хореограф. У різні часи працював у кількох танцювальних колективах Луцька. Проте душа до шиття, зізнається, у нього лежала ще зі школи.

«У 80-их роках, десь у класі восьмому-девятому, коли нічого не було, намагався перешивати собі одяг: сорочку, куртку… Придумував дизайн, кроїв…», – пригадує перший досвід луцький кутюр’є.

Серйозніше кравецтвом чоловік почав займатися у 1991 році. Взявся шити вироби зі шкіри: куртки, піджаки, штани.

 


 

«Тоді почався такий собі шкіряний бум, і я орендував місця на завокзальному ринку – теперішній «Варшавці», де й продавав все це. Шив також шкіряні пальта», – розповідає Руслан.

Майстер зізнається, починаючи власну справу, найважче було переступити через себе. Пояснює, у 90-их до людей, які заробляли дещо більше, дивилися чи то з осудом, чи з насторогою… Іноді, стоячи на базарі, опускав голову, соромився.

Коли ж речі стали по трохи продаватися, відчуття незручності поволі зникло.

 

З огляду на те, що в ті часи великий попит мали імпортні речі, а інтерес покупців до місцевого виробника був суттєво нижчим, власноруч пошиті «шкірянки» Руслан Лазарев продавав як привезенні з-за кордону.

«Тоді розкуповували польський, турецький товар. Тому й не казав покупцям, що торгую тим, що шию сам. Якщо людині річ була завеликою, чи треба було «підігнати» під параметри, просив прийти за кілька днів, бо, ніби то, тоді має бути новий завіз товару. Сам же за той час просто перешивав річ. Проте мав клієнтів, які знали, що я шию, і замовляли в мене одяг як у майстра. Такі приходили суто додому», – посміхаючись, пригадує мій співрозмовник.

Читайте такожРіздвяний настрій з доставкою від юного Санти: хто у Луцьку в’яже і продає светри з оленями. #НЕЗЕЛЕНІ

Незадовго Руслан Лазарев змушений був залишити кравецький бізнес і, сівши за кермом «бусика», став возити різний «ходовий» крам із Польщі.

«Часи були не прості у фінансовому плані, купівельні спроможності людей – не високими. Бізнес не приносив значного прибутку. Хотілося якось рухатися вперед, не сидіти на місці. І хоча на той час вже мав на ринковій «точці» продавця, відчував, що цього вже не хочеться. Лишив справу», – каже.

Читайте такожСтудентка з Любешівщини заснувала бренд вишитих футболок. #НЕЗЕЛЕНІ

Шити вчився у відомого італійського кутюр’є

Повернутися до кравецтва чоловік вирішив у 2000 році. А вже за два роки, у 2002, поїхав до Риму, аби удосконалити своє вміння.

«Це була визначна віха мого життя. Сказав собі:я хочу більшого, аніж просто бути майстром по шкірі», – продовжує Руслан Лазарев.

За кордоном чоловік влаштувався працювати в ательє відомого італійського майстра ручної роботи Ґаетано Алоізіо. На початках там доводилося виконувати найрізноманітнішу роботу. Фактично – починати у чужій країні кар’єру довелося з нуля.

 


 

«По трохи здобував нові знання, рухався кар’єрними сходами. З часом Ґаетано довіряв мені пошиття штанів для арабських принців. Це було найвищим визнанням для мене. Алоізіо їздив до Саудівської Аравії час від часу: знімав мірки, возив на примірку речі, а шив їх вже я», – ділиться лучанин.

Читайте також«Едельвіка» одягає іноземців у волинські сукні. ФОТО

Одягає політиків та бізнесменів

Після 15-річної діяльності в Італії, Руслан Лазарев повернувся до Луцька. Вирішив, що досить бути там, що хоче жити і працювати на Батьківщині. 

В рідному місті майстер одразу ж взявся шити одяг за тими стандартами, яких навчився у Римі. Майстер швидко знайшов клієнтів серед поціновувачів якісного та унікального одягу, став демонструвати свої роботи на українських тижнях моди.

 


 

«Я більше чоловічий майстер, але шию й жіночі речі. Останнім часом, зважаючи на те, що відбувається у світі (пандемія коронавірусу – авт.), справи йдуть дещо гірше. Але це, мабуть, у всіх так. Купівельна спроможність людей знизилися. Через карантин не проводили модні покази, тож речі свої широкому загалу показати теж можливості не було», – не втрачає оптимізму дизайнер.

Серед клієнтів Руслана Лазарева є й політики, і бізнесмени, і просто шанувальники якісних речей у гардеробі. Ще якийсь час, після того, як модельєр повернувся в Україну, одяг у нього замовляли італійці.

 

Ціна виробу залежиться від тканини. Майстер працює лише з матеріалом високої якості, здебільшого італійського виробництва.

«Вартість моєї тканини іноді може бути вищою, аніж в українському магазині коштує костюм. Але матеріал того вартий, одяг із нього служить довго, тканина не затирається», – додає.

 

Читайте також: Вітаміни з доставкою: як волинські фермери збували органічні овочі в карантин

Модельєр працює сам, помічників не має. Один костюм він шиє близько двох-трьох тижнів.  

«Чому працюю сам? Бо людину, яка б мені помагала, треба навчити такої роботи, а це – час. Усі ці речі робляться руками. Всі вони унікальні, ексклюзивні. Маю лише одну машинку, аби зшивати деякі шви, інші 90% – ручна робота», – продовжує.

За останні роки, каже кравець, ставлення людей до одягу суттєво змінилися. Якщо в 1990-их попит мали імпортні речі, на тканину ніхто не зважав, то тепер – навпаки. Люди стали краще розумітися на якості.

 

Зважаючи на епідемічну ситуацію, майстер не будує далекоглядних планів у бізнесі. Проте, каже, якщо надумає розширяти бізнес, доведеться таки вчити собі помічників.

«Кравці, які вчаться тут, не знають моєї роботи. Їх вчать працювати по зовсім інших технологіях. Вони шиють на машинці, тобто обробка рукавів, кишень, бортів – у них все автоматизоване. У мене ж – ручної роботи», – резюмує співрозмовник.

Марія МАРТИНЮК

Фото Ірини КАБАНОВОЇ

***

Матеріал опубліковано в рамках програми Media Emergency Fund, яку реалізує Львівський медіафорум, за фінансової підтримки National Endowment for Democracy (NED). Погляди авторів цього матеріалу не обов'язково збігаються з офіційною позицією NED

Коментар
29/03/2024 Четвер
28.03.2024