Тисяча дідухів за три тижні: як ексвчителька з Рівненщини перетворила 30 соток землі на бізнес

Коли до Ірини Мельничук з Рівненщини звернулися з пропозицією виготовити 1 000 дідухів за три тижні, вона зрозуміла: або оформлює ФОП прямо зараз, або назавжди залишається на рівні роботи на кухні по ночах.

Дедлайн не залишав часу на сумніви, а досвіду роботи з найманими працівниками не було взагалі.

«Якби я тоді все зважила наперед, ніколи б не погодилася», – зізнається власниця бренду «Майстерня сухоцвіття».

Сьогодні її реклама окуповується за дві години, а щире сториз про хворих дітей чи неприбраний будинок продає краще за будь-який маркетинг. Вона виготовляє композиції, прикрашає фасади та проводить майстер-класи. Але головний страх підприємниці – не конкуренція чи податки, а щось, що пов'язане з її минулим досвідом вчителювання. 

Про що йдеться – читайте в матеріалі Бізнес.Району від першої особи.

Замовлення, на яке ніколи б не погодилася

Восени 2024 року до мене звернулись організатори проєкту «Доля розквітне» і зробили велике гуртове замовлення. І я на свій страх і ризик погодилася. Сума була значною, і я не могла приймати її на особисту картку – тому оформила ФОП.

Я вимушено тимчасово наймала людей, дехто допомагав просто так. Ритм був шалений, адже дедлайн – лише три тижні. Тепер, озираючись назад, розумію: якби тоді все зважила наперед, то ніколи б не погодилася.

Зараз розумію, що те замовлення стало для мене справжнім стимулом рухатися далі та переосмислити, що таке бізнес та усвідомити свій найбільший страх.

Мені казали, що творчість – не моє

У дитинстві мені часто казали, що я зовсім не творча. Хоча я писала вірші та трохи малювала. Під тиском оточення, я повірила, що більш практична людина. Тепер розумію, що в мені досить вдало поєдналися ці дві риси.

Перший дідух я зробила тоді, коли ще нічого про це не знала. З цікавості зірвала кілька колосків – побачила десь, що їх також використовують у сухоцвітних композиціях. Трохи матеріалу залишилося, тому вирішила проекспериментувати.

Виставила роботу в соцмережі й помітила несподіваний ажіотаж, хоча тоді в мене було зовсім мало підписників і я не планувала розвиватися в цьому напрямку. Але це мене настільки захопило, що я почала глибше вивчати тему.

Дідух – доволі суперечливий символ. З одного боку, ми здебільшого християнська країна, а з іншого – дідух первісно був язичницьким ідолом. Також ми знаємо, що на наші землі свого часу приходили скандинавські племена, тож впливи змішувалися, а традиції переплітались. Тому неможливо просто сказати: оце – «наше», а те – «чужe». Але це точно та тема, яка підсилює внутрішнє відчуття коренів і культурної тяглості.

Утім, дідухи – це лише епізод у цьому потоці. Моя бізнес-історія почалась трішки раніше, коли ми з чоловіком переїхали в будинок із великою земельною ділянкою.

Від роботи в декреті на кухні до постійного напливу замовлень

Землі виявилось забагато для власних потреб, тому ми почали розмірковувати, що з нею робити. Вирішили чимось засадити. Думали про плодові дерева, малину або троянди. Але жоден з варіантів не лежав мені до душі.

Тоді я пригадала, що в дитинстві мама вирощувала багато квітів. Я ніяк не була до цього залучена, але тепер розумію: те, що я зростала серед них, теж мало свій вплив. Так я вирішила виростити перші сухоцвіти. Спершу планувала працювати на державній роботі й паралельно вирощувати й продавати гуртом – як додаткове джерело доходу.

Проте соцмережі почали «підкидати» мені дедалі більше відповідного контенту, і я зрозуміла, що хочу взятись за це серйозніше.

Першим кроком стали букети на Маковея – їх розкупили миттєво, завдяки простому «сарафанному радіо».

Я вже була у другому декреті та зрозуміла, що ця робота мене заспокоює. Тому ми з чоловіком вирішили розширити посіви. А коли молодшому сину був лише рік, я працювала ночами на кухні – просто тому, що бачила: людям це потрібно. Десь тоді й з’явилися перші думки про бізнес: бо коли є запит, у цьому є сенс.

З того часу ми щороку розширювали площу посіву, але до Нового року весь матеріал закінчувався. А вже на третій рік продажу я відчула, що час рухатися далі. Рівень «кухні по ночах» мене вже не влаштовував.

Цього року ми засіяли 30 соток, з них половина – злакові, решта – квіткові сухоцвіти. Активний сезон продажів починається з липня і триває до кінця грудня. За сезон наразі може бути до 300 замовлень на букети, до 1 000 замовлень на дідухи, близько 200 замовлень на продаж товару в роздріб і десь до 100 віночків.

У несезон відпадають дідухи, але далі можна активно продавати букети, аж до початку нового врожаю. Тут все буде залежати від кількості спроб заявити про свій товар. Дохід із ФОП суттєво збільшився, але і витрати теж ростуть прямо пропорційно. Насправді з ФОП докладається значно більше зусиль для активних продажів, бо ж тепер у нас є зобов’язання сплачувати податки й розвивати бізнес далі.

Зараз я усвідомила: якщо залишаюся сама, бізнес залишатиметься на тому ж рівні, що й зараз. Тому треба брати людей на роботу. Але саме тут проявився мій страх.

Чому я не боюся делегувати, але боюся наймати

До другого декрету я працювала вчителькою в школі. І я добре розумію антимотивацію багатьох учителів: є ті, хто хоче працювати з дітьми, але грошей майже нема. Тому мені лячно від думки, чи зможу я запропонувати потенційним працівникам достойну заробітну плату.

Але делегувати я не боюсь. Творчі прояви залишаються моєю особистою сферою, а базові техніки можна передавати іншим. До прикладу, я лівша, і кладу спіральну техніку в одну сторону, а моя мама – в іншу. Але якщо це круглий букет, який можна скласти за схемою, достатньо добре пояснити процес, і людина повторить.

Коли йдеться про комерційні замовлення, наприклад, дідухи, там усе робиться за схемою. Минулого року, я пояснювала, які складники беремо, в якому порядку працюємо, а при потребі – детально розписувала кожен етап. Спершу вони часто казали: «Ой, я не вмію… Це не для мене…» Але поступово збагнули, що й до чого. Якщо людина хоче вчитися, вона обов’язково навчиться.

Страху, що щось піде не так, у мене немає. Гірше – залишитися на місці та не рухатися вперед.

Головне, на мою думку, організувати процес професійно: щоб людина знала свою роботу, розуміла, за що отримує кошти, і працювала якісно. Але навіть з найманими працівниками бізнес не росте сам. Треба розуміти, як продавати.

Чому сториз про неприбраний будинок продають краще за маркетинг

Нещодавно в мене був справжній бум із замовленнями. І одна жінка написала: «Хочу замовити дідух, яка його висота?» Я відповіла: «45 см». Через деякий час вона відповіла: «Дякую, я не буду замовляти, знайшла вищий і дешевший». І добре, що людина знайшла альтернативу, яка їй підходить. Знизити ціну я не можу, бо в ній враховано все: матеріали, пакування, податки та логістику.

Але тут важливо розуміти різницю: одне – коли людина спостерігає за моєю роботою і замовляє, а інше – коли приходить «холодний покупець». У другому випадку набагато складніше донести цінність продукту.

Звісно, при великому напливі клієнтів бути ідеальною для всіх не вийде, бо кожен має свої очікування. Але люди, які за мною слідкують, знають, що я можу дати пораду або обговорити претензію.

Я продаю все через власні сторінки в фейсбуці та інстаграмі. Саме там найбільше замовлень на корпоративні подарунки. Знімаю я здебільшого тоді, коли бачу, що можу це зробити або коли помічаю, що продажів стало менше.

Наприклад, недавно я провела просте голосування: кому який дідух подобається найбільше. Коли люди почали голосувати, це одразу підняло охоплення моїх публікацій. Чим більше реакцій на роботу в соцмережах, тим більше людей її бачить. В такі моменти я розумію, що треба діяти.

Тут дуже добре працює аналітика цільової аудиторії. Тому я одразу пропоную: всі представлені дідухи коштували 680 гривень, а тим, хто проголосував і захоче замовити саме той дідух, за який віддали голос, роблю знижку 100 гривень. Я зробила це інтуїтивно, і ефект був набагато кращий, ніж якби я намагалася активно продавати протягом трьох днів.

Інколи я використовую рекламу. Поки що працювала лише з блогерами, але тут дуже важливо ретельно підбирати партнерів, бо це може нашкодити сторінці та зменшити продажі. Наприклад, у мене є одна блогерка, чия аудиторія повністю лояльна – без «зайвих» людей. Вона робить мені рекламу перед 1 вересня вже третій рік поспіль. Реклама, на мою думку, недешева, але інвестиції окуповуються буквально за дві години.

Також я прихильниця того, щоб все показувати відкрито, і саме мої сторизи добре продають і приносять замовлення. Людям дуже цікаво спостерігати за звичайним життям, адже вони бачать, що я не просто «штампую» букети та дідухи. А що я жива людина, в якої хворі діти по черзі, нема часу готувати їжу чи умовно місяць не прибирала вдома… Але попри це, коли приходить час, можливо, поплачу, а потім знову берусь за роботу.

Спершу я соромилася показувати такі моменти, а зараз бачу, що це дає певний результат і навіть має терапевтичний ефект.

Що стосується хейту, його майже немає. Якщо якесь відео випадково «залітає», можуть з’явитися коментарі, які для мене незрозумілі. Але я вважаю, що людину у зворотному не переконаєш, тому не беруся за це.

Однак продажі – це не тільки соцмережі. Є напрямки, які також стають популярними та вимагають багато зусиль поза онлайном.

Від весільних букетів до ритуальної атрибутики

Основний акцент у мене на виготовленні композицій – саме на них найбільший попит. Є роздрібні продажі та каталог, але це найменш прибутковий напрям. Бо моя основна аудиторія – це люди, які хочуть вирощувати й створювати власноруч. У нас таке собі «сухоцвітне» ком’юніті, яке більше про процес і творчість, ніж про купівлю готового.

Далі в нас йде святкова атрибутика. Це може бути весільна флористика зі сухоцвітів – букети, бутоньєрки. Наприклад, зараз замовляють маленькі подарункові букетики на хрестини. Цю нішу я хотіла б розвивати, хоча розумію, що сухоцвітна флористика поступається живим квітам.

Також сюди можна віднести й траурну флористику. Не скажу, що в нашому випадку вона дуже популярна, але запити є. 

Ще одна лінія – це декор приміщень, оформлення простору та фасадів. Звичайно, такі замовлення зазвичай масштабні, потребують багато часу, матеріалів і сил. Цього року ми робили декор для кав’ярні та масажного салону.

У кав’ярні ми декорували підвіконня. Клієнти самі дуже горіли ідеєю, підбирали спеціальні коробки та навіть приїжджали до мене, щоб обрати елементи для композиції. І коли я бачу таку віддачу, у мене теж з’являється азарт і натхнення. До того ж ці люди відкрили кав’ярню на грантові кошти, і співпрацюючи ми ділились між собою важливими думками.

Але є ще ідея, яку не вдалося реалізувати цього року.

Бавовна, артишоки та майстерня, куди хочеться потрапити

Мені дуже хотілося розвинути екскурсійний напрям, але поки що це не вдалося. Окрім того, що я створюю композиції, я ще й показую, як вирощуються рослини. На хвилі популярності лавандових полів я бачу у цьому великий потенціал.

Коли я показую свою майстерню на горищі будинку, люди завжди кажуть: «Ой, у вас там класно! Хотілося б туди потрапити!» Але, на жаль, це приватний будинок, і приймати гостей там було б нелогічно та незручно. Тому мені дуже хочеться створити окрему майстерню, куди можна приводити людей, проводити заняття, майстер-класи й, можливо, навіть благодійні заходи.

Також вирощування чогось незвичного допомагає тримати увагу аудиторії. Цікавість до моєї сторінки почалася з того, що я вирощувала бавовну. Людям було незвично, всі стежили за процесом, постійно питали: «А як там ваша бавовна?» Для бізнесу, звісно, це виявилося не надто ефективним, тому ми від нього відмовилися щойно минула хвиля інтересу.

Цьогоріч ми вирощували артишок. Коли я почала показувати його у соцмережах, зрозуміла, що багато людей навіть не знають, що це овоч. А ще те, що його можна стабілізувати для зберігання, для багатьох теж було відкриттям.

Я вже помітила у колег невелику кількість чорної пшениці – так званої «чорновусої» пшениці, яку не потрібно фарбувати. Ми вже маємо насіння, тож цього сезону плануємо її виростити.

Я бачу перспективу в колабораціях з іншими крафтовими брендами. Особливо зараз активно замовляють корпоративні подарунки, і помітна тенденція: бренди об’єднуються, створюючи подарункові бокси в українських традиціях. Тому я планую втілити цю ідею в наступному році.

Цього року особливо актуальними стали майстер-класи – люди хочуть зустрічатися та взаємодіяти. Тому майстер-класи, зокрема зі створення дідуха, зараз мають великий попит. Ми співпрацюємо з артстудіями, які мають аудиторію, зацікавлену у таких подіях. Достатньо п’яти людей, щоб я могла взяти матеріали, приїхати на локацію та провести майстер-клас, передаючи свої знання й досвід. Все це – не просто бізнес-плани. Це про те, чому я взагалі це роблю.

Прагну відкрити людям сухоцвітний світ

Запалює мене перш за все те, як люди реагують на мою роботу. Я можу працювати для себе і знаходити якусь розраду в цьому, але цього буває інколи замало. І тут з'являється людський фактор, який підсилює цю потребу працювати й створювати щось не тільки для себе.  

Я хочу вивести свій бізнес на такий рівень, щоб сезонність мене більше не хвилювала. Я прагну відкрити цей «сухоцвітний світ» якомога більшій кількості людей, але не через екран, а так, щоб вони могли доторкнутися до нього рукою. Бо в кожному з нас живе творець, і мені здається, я могла б допомогти розкрити цей потенціал.

На своїх майстер-класах я завжди кажу: є певні правила та норми роботи, але спочатку робіть так, як велить душа, як ви відчуваєте – куди покласти елемент, в яку сторону має дивитися той чи інший сухоцвіт. І тоді ви побачите, що у вас вималюється саме та композиція, яка буде дарувати насолоду вашим очам.

Я росту разом зі своєю роботою. І зараз навіть можу сказати, що не я роблю дідухи, а вони роблять мене як майстриню.