Від колгоспного тракториста до директора агрокомпанії. Інтерв'ю з керівником «Романова»

04 Травня 2019, 11:01
Василь Назарчук 7607
Василь Назарчук

Василя Назарчука у Романові знають усі – від старого до малого. Як тільки його авто виїжджає на вулиці села, то доводиться часто зупинятися, бо всі подорожні хочуть перекинутися з ним слівцем. Хтось за роботу запитати, комусь потрібно вдома допомогти, а хтось цікавитися, що нового у господарстві «Романів».

Про нього можна сказати, що він «зліпив себе сам». Завдяки шаленому бажанню працювати, незважаючи на втому та незвідність нового, пройшов нелегкий шлях від учня шліфувальника до директора господарства. З кожним новим випробовуванням самовдосконалювався і йшов далі. Він і зараз може сісти в трактор і якщо потрібно працювати в полі допізна. Бо то не робота – а життя.

***

– Василю Петровичу, звідки Ви родом?

– Народився і виріс у селі Звірів, Ківерцівського району.

– А де навчалися?

– Навчався у місцевій школі, а після 10-го класу пішов працювати на пластмасовий завод. Був учнем шліфувальника. Пропрацював там до 1983 року. Закінчив Володимир-Волинський технікум меліорації та електрифікації сільського господарства та сільськогосподарських машин у 1989 році. А далі армійські роки.

Пригадую, що перед службою мене запитали, чи хочу я літати (усміхається), а я відповів: «Краще три роки на воді ніж, в повітрі!» А вони мені:  «Тоді два!» І я кажу:  «Хочу!». Так відслужив два роки у морському флоті, а авіаційних військах.

Читайте також: Екофармінг по-закарпатськи: як працює ферма свійських та диких тварин

– Що було після служби?

– Після служби повернувся на завод. Пам’ятаю, як вперше побачив пластмасові ложки та виделки. Їх тоді виготовляли спеціально на Олімпійські ігри. Пропрацював там ще півроку, а потім потрапив до Романова.

– Як Ви там опинилися?

– Я по життю завжди займаю активну позицію. Замолоду співав у заводському хорі, грав на баяні, виступав за футбольну команду заводу. Вперше у Романів потрапив разом з хором, де ми брали участь у концерті. На той час Віталій Заремба був головою місцевого колгоспу імені Горького і був присутній на концерті. Після виступу він запропонував мені зайти до нього на розмову. Отак зайшов і вже майже 30 років працюємо пліч-о-пліч!

– Чи пам’ятаєте Ви ту розмову? Як йому вдалося переконати Вас піти працювати у колгосп?

– Чому ж ні! Я пояснив, що на заводі, в той час, був 256 на державне житло і 4 на кооператив. А Віталій Миколайович пообіцяв, якщо піду працювати у колгосп, то менше ніж за рік буду мати власний будинок. Бо село активно розбудовується, розвивається. Вдома  провели сімейну раду і вирішили прийняти його пропозицію.

– З чого все почалося?

– Почалося із заготовок до деталей до «волинянок». Тоді колгосп співпрацював з  автомобільним заводом. Були у нас спеціальні станки, де ми їх виготовляли у дві зміни. Довелося ще півроку вчитися на токаря. Але знаєте, от не «лежала мені до того душа». Все ж таки виріс в селі, звик до роботи на землі. А тут новенькі комбайни, трактори! Дуже хотілося спробувати ними попрацювати.

– Покинули токарний цех?

– Покинув. Пішов на жнива. Тоді ще був роздільний спосіб комбайнування. Ячмінь і пшеницю складали на покоси. А молотили за допомогою жатки  «ЖСК-4». От я й її освоїв, добре справлявся.

– А що робили, коли жнива закінчилися?

– Побачивши мою любов до техніки, Віталій Заремба запропонував мені «осідлати» бульдозера. Сказав тоді, що як справлюся з ним, то отримаю ключі від хати! На території колгоспу ще тоді була цегельня, тож роботи не бракувало. І так я почав горнути глину.

– Довго горнули?

– Недовго. Через деякий час пересів на трактор Т-150 і вирушив у широке поле! Орав, культивував, розкидав гній.

– Стали трактористом?

– Так. І почав освоювати іншу техніку. Був такий трактор КСК-100А – останній крик моди за Союзу – білоруський силосозбиральний комбайн. Уже модифікований з різними жатками, на кнопках. Бувши вже керівником орендного колективу, сам сів за його кермо.

– А як Ви стали керівником орендного колективу?

– Колгосп імені Горького перейменували у АПО «Мрія». До його складу входили чотири бригади у селах: Верхівка, Новокотів, Ботин, Романів. Організували три орендних колективи. Мене призначили відповідальним за 500 гектарів землі. У моєму підпорядкуванні було вісім людей.

– Ви стали керівником. Як Ви справлялися з новою роллю?

– Ну як справлявся, бачте, я був бригадиром, обліковцем, трактористом, комбайнером, сторожем, вантажником і підсобним робітником!

– Оце так обов’язків! Як Ви встигали?

– Як коли. А встигали, бо молоді були! Працювали на межі можливостей. Заготовляли сіно, збирали цукрові та кормові буряки. А ще відповідали за ферму, забезпечували тварин кормами. Були корови і на відгодівлі, і дійне стадо (майже 300 голів), телята, і ще 800 овець.

– Як минав Ваш робочий день?

– Він був невнормований. Працювали скільки треба було! О десятій годині приїздили комбайном на бригаду, відчіпляли мотовило, чіпляли підвожчика і пішов підбирати валки. І поки не відсиріє – до часу, до пів другої ночі. Приїхали, трішки поспали, відпочили і в сьомій ранку вже знов біля комбайна! Сьогодні все змінилося, у нашому господарстві зараз сучасні комбайни. Чотири роблять те, що у 80-ті 22 «Ниви».

– Чого вдалося  досягнути? Адже на той час була дуже сильною пропаганда, п’ятирічки, передові господарства

– Найбільшою нагородою тоді була грамота! Червоний перехідний прапорець (сміється). Але справді раділи, коли ми в кінці року збрали врожай і розрахувалися з людьми.

– Які зміни пережило господарство?

– Найбільші у 1992 році, коли Віталій Заремба пішов на посаду начальника управління сільського господарства ОДА. Прийшло нове керівництво, все почало змінюватися. Я пропрацював ще три роки і вирішив змінити сферу діяльності. Пішов, як то кажуть, «на вільні хліби».

– Чи надовго залишили сільськогосподарську сферу?

– На декілька років. АПО «Мрія» реорганізували в СТзОВ «Романів». Мене запросили працювати назад у господарство на посаду завгаражем.

– Що змінилося після реорганізації?

– Було дуже непросто. Господарство залишилося діючим завдяки Віталію Зарембі, який знову став його керівником. Саме завдяки йому не знищили тваринництва.

– З чого розпочинали відновлювати?

– Розпочали з техніки. Було важко. Особливо перші два роки, бо все ж потрібно було «підняти». Через деякий час вдалося налагодити роботу, почали з’являтися нові комбайни, трактори. Працівники почали вчасно отримувати заробітну плату.

– Чи вдалося зберегти землю? Щось із техніки?

– Так, орендні землі залишилися. І техніка теж, але, наприклад, з чотирьох автомобілів їздив один з половиною. Дизпалива не було, грошей купити жому не було.

– Скільки років знадобилося на відновлення?

– Приблизно п’ять. Залишилося три відділки: Ботин, Романів, Новокотів. Тут і зараз є ферми. А у Верхівці залишилася лише земля, яку ми обробляємо.

– Скільки зараз на фермі дійного стада?

– 650 дійних корів.

– Скільки молока вдається зібрати?

– По-різному. В залежності від умов і роботи зоотехнічної служби. І 15 літрів, і 13, і 12 літрів. Українська чорно-ряба стає все менш продуктивною.  Потрібно нарощувати голштин, які мають високі надої молока. ТзОВ «Романів»  має статус племзаводу. Вирощуємо напівголштин.

– А куди реалізовуєте молоко?

– Працюємо з «Дубномолоком».

– Зараз Ви на посаді директора ТзОВ «Романів», що змінилося?

– Ще додалося обов’язків! Відповідальності стало більше. Це підпис, печатка, бухгалтерія.  

– На тракторі ще їздите?

– Буває, але вже дуже рідко! (Сміється)

– Який стиль керівництва Ви для себе обрали?

– Ви знаєте, кожен керівник старається бути добрим до людей. Але рідко коли можна догодити. На мою думку, потрібно бути жорстко-справедливим. Робота повинна бути налагоджена, працівники усі знаходяться на своєму місці, забезпечені усім необхідним, то і справи йдуть добре.

– Розкажіть трішки про сучасний стан господарства 

– Обробляємо 2100 га землі. У нас працює 150 людей. Утримуємо ферму.  У 2018 році вдалося отримати добрий врожай кукурудзи на зерно, пшениці, ріпаку, сої. Працюємо!

– Чимало агроекспертів та фермерів сьогодні говорять про те, що галузь тваринництва в Україні занепадає і часто стає неприбутковою. Яка Ваша думка?

– Звичайно, тваринництво – це великий клопіт та неперервний процес. Ми несемо на собі величезну відповідальність і за людей, адже у селі їм потрібна робота. Серед наших працівників чимало таких, які все життя пропрацюють на фермі. Ми маємо велике бажання працювати і піднімати цю галузь! Стараємося йти в ногу з часом, розвиватися, робити все можливе, аби господарство продуктивно працювало.   

– Ви вже майже 30 років у сільському господарстві. Як Ви бачите подальший його розвиток? Які зміни відбулися упродовж цього часу?

– Ви знаєте, зміни розпочнуться тоді, коли держава піде на зустріч людям. Наші умови господарювання дуже відрізняються, наприклад, від сусідньої Польщі. Хотілося б, щоб змінилися умови надання кредитів, адже сьогодні відсотки надто високі та багато інших проблемних питань аграрного сектору вирішились. Звісно, основним побажанням залишається мирне небо.

Вікторія ЧУБАРКО

Коментар
26/11/2021 П'ятниця
26.11.2021