Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
БІЗНЕС.РАЙОН
Валерій Горолюк із села Хорохорин
Валерій Горолюк із села Хорохорин

Село полуничників і капусників: чому хорохоринці не хочуть на заробітки за кордон

19:38 03.09.2019
4464

Полуничну плантацію, на око 2-3 гектари, культивує чоловік на міні-тракторці. Це – Валерій Горолюк із села Хорохорин Луцького району. Його сім’я разом з іншими місцевими жителями, за найскромнішими підрахунками, вирощує 12 тисяч тонн ягід.

Колись Валерій, як і більшість волинян, робив те ж саме на полях у Польщі. Але зараз батько п’яти дітей на заробітки не їздить, бо вдома комфортніше. Він скупий на деталі, але зізнається, що задоволений результатами цьогорічного сезону. Такі прості хорохоринські господарі, як Валерій, уже не дають ради самотужки впоратися із врожаєм. Тому щороку на збір полуниці сюди їдуть сезонні працівники. У Центрі зайнятості з цього села є кілька кочегарів і тих старостат залучив до громадських робіт.

Читайте також: Хорохоринські полуничники: від заробітчан до потужних виробників трускавки

Але так було не завжди. Ще 10-12 років практично все населення працездатного віку шукало заробітків за кордоном. Найчастіше їхали до польських аграріїв, від яких привезли не тільки гроші, а й досвід, технології та розуміння бізнесу. Сьогодні ж поляки приїжджають у волинське село налагоджувати партнерство.

Журналісти Бізнес.Району з’ясували, у чому полягає секрет економічного дива в окремо взятому волинському селі.

Сільськогосподарські угіддя навколо Хорохорина сягають двох тисяч гектарів. Половину цих полів орендують великі компанії «Веселе-Агро» та «П’ятидні», ще тисячу гектарів розібрали господарі-одноосібники.

До третини своїх земель місцеві жителі відводять під полуничні плантації. А ще хорохоринці розуміються на вирощуванні пекінської капусти. Ця вибаглива культура з’явилася на городах недарма: її розсаджують у середині серпня, а збирають у середині жовтня. Це зручно, бо нема нагальних польових робіт, та топ-тема – полуниці.

Це поодинокий випадок, коли формат особистого селянського господарства в Україні спрацював: люди навчилися ефективно використовувати земельні паї. До речі, щоб виростити гектар полуниць, потрібно 6-7 гекарів додаткового поля. По-перше, технологія передбачає 4-річний цикл, по-друге, міжряддя мають бути встелені соломою, тому хорохоринці сіють ще й багато зернових.

Секрет успіху села полягає у спеціалізації виробництва. Така практика є нормою в сусідній Польщі, де сільгоспвиробники одного чи кількох населених пунктів створюють кооператив і можуть запропонувати покупцям великі партії продукції. Завдяки трудовій міграції волиняни зрозуміли цю «фішку». Тому зараз за кордоном працює всього кілька місцевих, які знайшли себе там, а сезонні заробітки стали рідкістю.

До чого хорохоринці поки що не дійшли, то це до кооперативу. Кожен працює на власний розсуд на різних площах: від кількох сотих до кількох гектарів. Але всі садять один сорт полуниці – мармеладу. Адже завдяки міцному чашолистику він добре переносить транспортування й кількаденне зберігання, а при зборі не відривається від ягоди. Один сорт – це дуже важливо для заготівельників, які працюють виключно з великими партіями однорідної продукції.

Мармеладу (італійський сорт польської селекції) завезли у Хорохорин троє місцевих жителі. Вони не просто вирощували ягоди на присадибних ділянках, а стали безкоштовно ділитися розсадою з односельцями, а ті з родичами і знайомими. Тож зараз полуницею займається вся округа. Так, вправними полуничниками стали жителі трьох районів: Луцького (Смолигова і Торчина), Локачинського та Рожищенського, на межі яких розташований Хорохорин. Таким нехитрим способом за кілька років сформували потужний ринок.

Нині у селі є 250 дворів, з яких дві сотні сімей займаються полуницею. Торік це була площа 300 гектарів, у цьому сезоні стало менше – орієнтовно 230. Таке скорочення пов’язане з тим, що підприємливі селяни відмовляються від чотирирічного циклу вирощування, а переходять на трирічний. Підрахували, що полуниці третього сезону невигідні. Вони хоч і родять рясно, але плоди дрібні й дешеві, а на збір потрібно більше робочих рук та часу. Натомість площі першого і другого року разом дають такий же об’єм, але плоди більші й дорожчі.

Щоб зібрати урожай, не достатньо 700 місцевих жителів. Навіть, якщо в поле вийдуть старі й малі. Тож сюди з початком літа прямують мешканці інших районів. Такі заробітки зручні для багатьох волинських вчителів, які проводять на полуницях по кілька тижнів відпустки. Дуже раді у Хорохорині працівникам із Полісся, вони добре збирають ягоди та поспішають сюди у передсезоння чорниці.

Волинське село ще не може запропонувати оплату вищу, ніж у Польщі, але конкурує іншими перевагами. Насамперед, робота у Хорохорині не вимагає тривалої розлуки із сім’ями, а доїзд і харчування здебільшого забезпечують гостинні господарі. Для збиральників із віддалених районів у селі вже є своєрідні гуртожитки котеджного типу з усіма вигодами. А от скільки помічникам – ніхто не зізнається.

Заготівельники щодоби у розпал сезону приймають сотню-дві тонн ягід, а за весь період – близько 12 тисяч. Тутешню полуницю постачають не тільки у торгові точки Волинської, Рівненської чи Львівської областей, а й везуть до Києва і навіть Харкова. Так далеко дістатися «хорохоринка» змогла завдяки тому, що люди вже розжилися на дороге обладнання: у селі є вісім гігантських холодильників, які вміщають чи не весь урожай.

«Сьогодні ягоди зібрали, вночі охолодили, а вранці завантажили у рефрижератори, які легко доставлять полуниці за 900 і більше кілометрів. У ближчі міста урожай везуть прямо з поля», – пояснює староста Анатолій Мельничук.

Хорохоронці виявилися надзвичайно скритними і в руки пресі просто так не даються. Натомість Анатолій Мельничук, який головує у сільраді вже 15 років, вміє і любить розповідати про успіхи місцевих жителів. Просимо посадовця познайомити нас із тими бізнесменами, з легкої руки яких Хорохорин натрапив на золоту жилу.

Читайте також: «Ukraїnеr» приїхав у Хорохорин

«Ой, я називаю наших бізнесменів чорними каторжанами, бо вони так важко працюють! Вдома їх не застати, бо вже зараз їздять у пошуках покупців наступного врожаю. Саме ті першопрохідці – наш актив, опора, з ними плануємо створити переробку ягід. Бо скільки можна вирощувати сировину? Подали проєкт на Мінрегіон із бюджетом 4,5 мільйона євро. Якщо вже ставити завод, то зі словацьким обладнанням, мати сертифікацію для виходу на експорт. Та поки що нам не погодили бюджетного фінансування», – ділиться староста.

Читайте також: На Волині шукають інвесторів для розвитку ягідного бізнесу

Та влада громади не сидить склавши руки. Минулої зими в центрі ОТГ – Смолигові – відбувалася потужна конференція з ягідництва. Після заходу є і перші результати: польські переробники хочуть, щоб волиняни постачали сировину для джемів і заморозки. Але для цього потрібно перейти на інший сорт та технологію вирощування. Наразі хорохоринці експериментують, прикидають і не полишають надії знайти інвестиції, щоб самим стати переробниками, а не сировинним придатком.

Вирушаємо на екскурсію селом, горді жителі якого вміють заробляти, але не люблять спілкуватися.

На комфортних дорогах туди-сюди їздять трактори, яких, за словами старости, у Хорохорині ціла сотня. Хати охайні, доглянуті, чимало новобудов. Анатолій Мельничук пояснює, що живих грошей на руках у людей нема, все вкладають у техніку, реманент, нерухомість.

У центрі – автобусна зупинка, розмальована звісно ж полуницями.


Поряд зводять амбулаторію за кошти Світового банку.


Через дорогу – добротний дитмайданчик, на який пішло 50 тисяч гривень. На його зведення більшість коштів виділили з бюджету громади, але є й «людська» частка.

Староста розповідає, що вперше практику співфінансування у Хорохорині спробували ще 2013 року, коли брали участь у проєкті від ПРООН. Тоді зробили вуличне освітлення. Спробувавши, як працює бюджет участі і змінюється ставлення до спільного майна, хорохоринці вже не зупиняються. Разом впорядкували сільський ставок під зону відпочинку: облаштували пляж, придбали катамарани, зарибнили водойму.



Щоправда, у будень тут зовсім нема людей, всі працюють. Тому прямуємо подивитися, як виглядають серпневі поля полуниці і капусти.


На капусті в серпні більше роботи: два-три тижні тому розсаду «переселили» у відкритий ґрунт і її терміново просапують.

Зараз у селі моляться за дощ: насадження «пекінки» не виживуть за такої посухи.

Взагалі останні три роки погодні умови зовсім не сприяють для вирощування цього овоча. Жаркий серпень, суха осінь і ранні заморозки вбивають врожай. І це при низькій ціні. Тому площі з пекінською капустою постійно скорочують, попри те, що у Хорохорині добре налагоджена система вирощування та збуту врожаю.

Є й сміливці, які експериментують: на чиємусь полі росте різновид пекінської капусти синього кольору.


Поливу під однорічну культуру нема сенсу монтувати – це обійдеться невиправдано дорого. Полуниці – інша справа. Системи крапельного поливу є на великих і малих ділянках.




Головне, що тут не звикли здаватися. Місцевою легендою стала історія, як ті хлопці-сміливці, які першими привезли полуниці, спочатку мріяли про фруктові сади. Польські нерайоновані саджанці не пережили морозної зими й голодних зайців. Перші інвестиції зазнали краху, та завдяки цій невдачі наступна спроба увінчалася успіхом.

Наталія ПАХАЙЧУК

Коментарі
17 вересня
Сьогодні
Вчора
15.09.2019
Топ оголошення
  • Продам
  • Куплю
  • Здам
  • Обміняю
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин